Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

Врятовані фермери, жителі гір, мутанти та інші нещасні люди Кавани вважалися перевертнями. Вони були приречені знищення, до них не застосовувалися правила Великої Війни. Кавалаанці вбивали їх, крім людей. Вони були ворожими тваринами. Через століття на небагатьох, що залишилися живими, почали полювати заради спортивного інтересу. І мисливці завжди вирушали вдвох, тейн із тейном, щоб один міг після повернення з полювання підтвердити, що інший – людина.

Дерк був вражений.

– І це продовжується досі?

Гвен знизала плечима.

– Рідко. Сучасні кавалаанці визнали свої історичні помилки. Ще до прибуття космічних кораблів Спільнота Айронджейд і Редстіл, найпрогресивніші родові об'єднання, заборонили полювання на перевертнів. У мисливців склався звичай: якщо вони не вбили перевертня відразу з якихось причин, але хотіли зберегти його живим, як свою особисту здобич, вони називали спійманого своїм корарієлом, і ніхто не мав права торкнутися його під страхом дуелі. Кети Айронджейда і Редстіла зібрали в лісах і горах всіх перевертнів, яких змогли знайти, поселили в селах і намагалися допомогти їм вийти з дикунського стану. Усіх, кого їм вдавалося знайти, називали корарієлами. Через них відбулася війна між Айронджейдом та Шанагейтом. Айронджейд переміг. Тоді слово «корарієл» набуло нового значення – власність, що охороняється.

- А Лорімаар? До чого тут він? – здивувався Дерк.

Вона зло посміхнулася, на мить нагадавши йому Джанасека.

– У будь-якій країні є твердолобі консерватори, фанатики, фундаменталісти. Брейт – найконсервативніша спільнота. Приблизно десята частина населення Кавалаана, за підрахунками Джаана, досі вірить у перевертнів. В основному, це мисливці, які хочуть вірити, і майже всі вони з Брейта. Лорімаар, його тейн та інші кети сидять тут заради полювання. «Дичина» тут різноманітніша, ніж на Верхньому Кавалаані, і немає жодних законів. Фестивальні урочистості закінчилися давним-давно. Лорімаар може вбити будь-яку істоту на власний розсуд.

- Включаючи людей, - додав Дерк.

- Якщо знайде, - відповіла Гвен. – У Лартейні мешкає двадцять чоловік, двадцять один із тобою. Ми, поет на ім'я Кірак Редстіл Кавіс, який живе у оглядовій вежі, двоє легальних мисливців із Шанагейта, решта – брейти, які полюють на перевертнів, а якщо їх немає, то на іншу дичину. В основному це люди старші за Джаана на ціле покоління, дуже кровожерливі. Все, що вони знають про стародавнє полювання, – це легенди, оповідання родичів, і, можливо, на рахунку у кожного одне-два заборонені вбивства в Ламераанських пагорбах. Усі вони готові вибухнути від амбіцій та розчарування.

Гвен усміхнулася.

– І це продовжується? Ніхто нічого не робить, щоб зупинити їх?

Джаан Вікарі схрестив руки.

- Я повинен зізнатися вам, Т'Ларієне, - серйозно сказав він. – Ми збрехали вам у відповідь на ваше запитання про те, чому ми тут. Я вас обдурив. Гарс принаймні сказав частину правди: ми повинні охороняти Гвен. Вона – не зовнішньопланетянка, не кавалаанка, і брейти з радістю вбили б її, як перевертня, якби не захист Айронджейда.

Однак ми тут не лише за цим. Мені треба було покинути Верхній Кавалаан. Коли я прийняв ім'я високородного і оприлюднив теорію, я став впливовим і шановним членом Верховної Ради, але багато хто зненавидів мене. Віруючі сприйняли як особисту образу твердження, що Кей Айрон-Сміт була жінкою. Лише за це мене шість разів викликали на дуель. В останній дуелі Гарс убив людину, а я поранив його тейна так важко, що він ніколи більше не зможе ходити. Я не міг допустити, щоб таке тривало. Вважаючи, що на Уорлорні немає ворогів, я наполягав, щоб Рада Айронджейда відправила сюди Гвен працювати над екологічним проектом.

У той же час я дізнався, чим тут займається Лорімаар. Він уже здобував свій перший трофей, що стало відомо у Брейті, а потім у нас. Ми з Гарсом вирішили покласти цьому кінець. Становище вкрай напружене. Якщо кімдисці дізнаються, що кавалаанці знову полюють на перевертнів, вони з радістю сповістять про це весь зовнішньопланетний світ. Між Кімдіссом та Верхнім Кавалааном і так мало кохання – помітити неважко, і ви про це вже знаєте. Ми не боїмося кімдисців, які проповідують релігію та філософію ненасильства, як і емерельці. Але інші планети Окраїни… Вулфхейм мінливий і непередбачуваний; Тобер може порвати наші торгові угоди, якщо там дізнаються, що кавалаанці полюють на їхніх туристів, що замикалися. Навіть Авалон, ймовірно, відвернеться від нас, якщо новина пошириться далі за Покров, і виключать нас з Академії. Цим не можна ризикувати. Лорімаар та його приятелі не замислюються про наслідки. Поради угруповань нічого не можуть зробити. Їхня влада не поширюється на цю планету. І тільки айронджейди виявляють якийсь інтерес до подій на планеті, що вмирає, що знаходиться від них на відстані світлових років. Виходить, я і Гарс протистоїмо мисливцям Брейта поодинці.

Досі не дійшло до відкритого конфлікту. Ми вільно переміщаємося планетою, відвідуємо міста, відшукуючи людей, що залишилися на Уорлорні. Тих, кого нам вдається знайти, ми оголошуємо корарієлами. Поки ми знайшли лише кількох: дику дитину, що загубилася під час Фестивалю, кілька вулфхеймців, що засиділися в місті Хаапала, мисливця з Тари. Кожному я дав розпізнавальний знак моєї власності, – він усміхнувся, – маленьку чорну залізну шпильку у формі баньші. Це – попередження для мисливця. Варто тільки пальцем торкнутися мого кораріела, що має таку шпильку, буде виклик на дуель. Лорімаар може говорити будь-що, може гніватися скільки хоче, але він не піде на дуель з нами. Він це смерть.

- Розумію, - сказав Дерк.

Він відстебнув від коміра маленьку залізну шпильку і поклав її на стіл серед решток сніданку.

- Вона мені подобається, але я не збираюся бути чиєюсь власністю. Я довгий час дбав про себе сам і можу це робити надалі.

Вікарі насупився.

- Гвен, - звернувся він до неї, - можливо, ти переконаєш його в тому, що з нею безпечніше і...

– Ні, – різко відповіла вона. - Ти знаєш, Джаан, я ціную те, що ти намагаєшся зробити. Але я розумію почуття Дерка. Я теж не хочу бути охоронюваною і відмовляюся бути власністю, - рішуче закінчила вона.

Вікарі окинув їх безпорадним поглядом.

- Що ж, добре, - сказав він і взяв шпильку. - Я повинен вам дещо сказати, Т'Ларієн. Ми знайшли більше людей, ніж брейти, лише тому, що шукали в містах, а вони, раби старих звичаїв, полювали у лісах. Там рідко можна когось зустріти. Досі вони не мали жодного уявлення про наші з Гарсом заняття. Але сьогодні вранці Лорімаар прийшов до мене, щоб висловити своє невдоволення з приводу вчорашньої події. Він полював зі своїм тейном, напав на дичину, але видобутку