Читати книгу - "Уот"

Але навіть там, де Уот не бачив ніякого світла, навіть тепер, зблизька, навіть із мікроскопом, там для інших воно могло б сяяти дуже яскраво. А от з погляду Уота, чи кидали його стосунки з містером Ґрейвзом або з рибною перекупкою світло на містера Нота та й на самого Уота, чи ні? Про це він не казав нічого. Але виключати цього ні в якому разі не можна. Містер Нот ніколи, наскільки Уот міг судити, не залишав своєї господи. Уот гадав, що якби містер Нот десь вийшов, то він, Уот, це обов’язково помітив би. Але він не виключав можливості того, що містер Нот міг залишити свою господу, хоча від цього Уот не робився ані на клепку мудріший. Але мала імовірність того, що, з одного боку, містер Нот міг залишити свою господу, а з іншого, що подібний крок міг пройти поза увагою загалу, здавалася Уотові цілком слушною.

Лише одного разу за весь період Уотової служби на першому поверсі через поріг будинку переступила нога чужинця, себто нога, яка не належала ні містерові Ноту, ні Ерскінові, ні Уоту, бо, як бачив Уот, у маєтку містера Нота всі були чужинцями, опріч самого містера Нота і тих, хто в цей час служив йому.

Таке блискавичне втручання сталося невдовзі по тому, як Уот влаштувався тут. Почувши стукіт, він, як і ведеться в подібних випадках, відчинив двері і побачив перед собою, як він збагнув потім, двох чоловіків, одного — похилого, другого — середнього віку, що стояли, тримаючи один одного під ручку. Молодший із них сказав:

— Ми — Голи, батько й син, і ми пройшли пішки, зверніть на цей факт увагу, весь шлях від міста до вас, щоб направити піаніно.

Вони прийшли вдвох і стояли так, під ручку, тому, що батько був сліпий, подібно до багатьох людей його професії. Бо, якби батько був зрячий, він не тримав би синову руку і не тягав би його з собою на виклики, ні, він би дав йому волю, щоб той займався власними справами. Так думав Уот, хоча обличчям своїм батько на сліпця не скидався і поведінкою теж не скидався, хіба що він важко спирався на руку сина, немов без його підтримки не міг ступити ні кроку. Але це могло бути наслідком перевтоми або шкутильгання, зумовленого похилим віком. Уот не помітив ніяких ознак родинної подібності між двома чоловіками, однак він знав, що перед ним стоять син і батько, бо вони ж самі допіру про це сказали. А може, вони лише вітчим і пасерб. Ми — Голи, вітчим і пасерб — саме такі слова їм треба було б сказати. Але вони, і це також цілком природно, вибрали інші слова. Хоча вони могли б бути і справжніми батьком і сином, навіть за такої повної несхожості, чом би й ні, ще й як могли б.

Це ж треба, сказав Уот, щоб містеру Голу так пощастило. Завжди має напохваті сина, з такими манерами, такого щиро відданого. Подивившися на те, як він стоїть поруч, хоча міг би спокійно заробляти грубі гроші деінде, і зразу згадаєш про традиційну гірку долю сліпих музикантів-направників, за яку не гріх як слід приплатити.

Провівши їх до музичної кімнати і залишивши там, Уот засумнівався, а чи правильно він щойно вчинив. Він відчував, що все тут гаразд, але не мав певності. Може, ліпше було б узяти і викишкати їх геть? Уоту здавалося, що пускати слід усякого, хто з незворушною міною вимагає, щоб його пустили до будинку містера Нота, якщо, звичайно, на цей випадок не існує протилежних інструкцій.

Музична кімната була великим білим порожнім покоєм. Піаніно стояло впритул до самого вікна. На камінній полиці височіла голова та шия з гіпсу, дуже біла, композитора Букстерхуде. На стіні, причеплений до гвіздка, немов дохла пташка, висів раванастрон.

За якийсь час, приготувавши легку закуску, до музичної кімнати повернувся Уот з тацею в руках.

На його превелике здивування, піаніно направляв містер Гол-молодший, а зовсім не містер Гол-старший. Містер Гол-старший стояв посередині кімнати і, здається, слухав. Це, однак, зовсім не означає, подумав Уот, що справжній настроювач піаніно — це містер Гол-молодший, а містер Гол-старший — це так, бідний старий сліпець, якого найняли для такої справи, ні, зовсім не означає. Це, либонь, означає, що містер Гол-старший, відчуваючи, що недовго йому ще топтати ряст, і прагнучи, щоб синок пішов його слідами, квапиться передати йому всі свої навички і секрети, поки ще є час.

Доки Уот роззирався, де б йому прилаштувати тацю, містер Гол-молодший закінчив роботу. Він приладнав кришку до піаніно, поскладав свої інструменти і підвівся.

Миші повернулися і все прогризли, сказав він.

Старий нічого не відповів. Хоча, може, Уот і не почув.

Дев’ять глушителів лишилося, сказав молодший, і стільки ж молоточків.

Але, сподіваюся, не тих самих, сказав старший.

Тільки в одному випадку, сказав молодший.

Старий нічого на це не відповів.

Струни посіклися, мов волосся, сказав молодший.

Старший нічого й на це не відповів.

Гаплик піаніну, сказав молодший, це точно.

І направнику також, сказав старший.

І піаністу також, сказав молодший.

Це був чи не головний із випадків, свідком яких став Уот у ранній період своєї служби у будинку містера Нота. У якомусь значенні він нагадував усі інші неординарні випадки, які йому пропонувало життя під час служби у містера Нота. Про деякі з них, нічого не додаючи і не віднімаючи, мова піде нижче, а про деякі — ні. Цей випадок нагадував інші в тому розумінні, що він тривав і після свого завершення, розгортаючись у голові від початку до кінця, знову у мерехтливому перехрещенні своїх світлих і притьмарених епізодів, у переходах від німоти до звуку й від звуку до німоти, не пропускаючи жодного поруху, жодної нерухомості напередодні всякого руху і після нього, жодного із прискорень, гальмувань, підходів і відходів, з усіма подробицями, випадковими і ритуальними, ні на крок не відступаючи від непорушно-примхливих законів факту, від того, як воно було насправді. Цей випадок нагадував інші тим, як невідпорно і владно він формував свій гнучкий, пластиліновий зміст, а потім, захопившися грою світла, звуку, ритму та силових полів, поступово втрачав усяке, бодай поверхове, найелементарніше значення.

Так і ця сцена в музичній кімнаті за участю родини Голів невдовзі втратила для Уота всякий зв’язок