Читати книгу - "Спецназ"

кращих спортсменів, чиєю роботою було захищати спортивну честь даної армії, флотилії, округу, групи військ або флоту, де вони проходили службу. Деякі з цих спортсменів були людьми, яких призвали на військову службу, і які, покидаючи Армію, закінчували і службу. Але більшість залишалася тривалий час у військових спортивних організаціях у званні сержанта й вище. Радянська військова розвідка вибирає своїх кращих людей із членів цих спортивних підрозділів.

В кінці 1960-х років стало зрозуміло, що спортивна рота або спортивний батальйон сильно суперечать своїй назві. Вони могли б привертати непотрібну увагу зарубіжжя. Тому спортивні підрозділи розформували, а на їх місце прийшли спортивні команди. Ця зміна була чисто косметичною. Спортивні команди військового округу, групи військ, флотів і так далі існували як незалежні підрозділи. Солдати, сержанти, прапорщики та офіцери, які значилися там, не служили в армійських полках, бригадах або дивізіях. Їх служба проходила у спортивній команді під керівництвом штабу округу. Більшість із цих спортсменів ретельно відбиралася і вербувалася для навчання у спецназі, щоб виконувати найбільш ризиковані завдання в тилу ворога. Зазвичай від них вимагалося приймати участь у стрибках з парашутом, навички самбо, стрільби, бігу і плавання, незалежно від їх основного виду спорту.

Недосвідчена людина, дивлячись на команди військового округу, групи тощо не виявить нічого незвичайного. Це відбувається через те, що спецназ є повністю окремим утворенням. Кожен спортсмен у кожній маленькій групі має свої індивідуальні завдання і працює над ними: бігає, плаває, стрибає і стріляє. Але пізніше, ввечері, в закритому, з доброю охороною приміщенні вони вивчають типографію, радіозв'язок, управління механізмами та інші спеціальні предмети. Їх регулярно таємно забирають поодинці, по двоє або групами, або навіть полками у віддалені райони, де вони беруть участь в тренуваннях. Роти й полки професійних спортсменів у спецназі існують тільки тимчасово під час тренувань і при оголошенні тривоги, а потім вони тихо розчиняються, стаючи знову безневинними спортивними секціями та командами, здатними в потрібний момент перетворитися на грізні бойові з'єднання.

На думку генерал-полковника Шатилова спортсмени є найбільш енергійними, хоробрими в бою, мають більше впевненості у своїх силах, їх важко застати зненацька, вони швидко реагують на зміни обстановки і менш піддаються втомі. З цим не посперечаєшся. Першокласний спортсмен є, перш за все, людиною, що володіє величезною силою волі, який подолав свою лінь і боягузтво, який змусив себе бігати щодня, до упаду, і який тренував свої м'язи до стану повного виснаження. Спортсмен - це людина, заражена духом суперництва, яка бажає перемогти у змаганнях або бою більш сильно, ніж середня людина.

У спортивних секціях і командах військових округів, груп, армій, флотів, флотилій дуже високий відсоток жінок, що займаються спортом, які захищають честь свого округу, групи і т.д. Як і чоловікам, жінкам дають військове звання і, як і чоловіків, їх вербують у спецназ.

У звичайних спецназівських підрозділах жінок немає. Але в професійних спортивних підрозділах спецназу жінок близько половини. Вони займаються різними видами спорту: стрибками з парашутом, польотами на планерах і літаках, стрільбою, бігом, плаванням, мотокросом тощо. Кожна жінка, пов'язана зі спецназом, повинна займатися деякими асоційованими видами спорту, крім її основного виду, і серед них деякі обов'язкові, такі як самбо, стрільба і деякі інші. Ці жінки мають брати участь у вправах спільно з чоловіками по повній програмі предметів, необхідних для дій у тилу противника.

Для того, щоб у професійних спортивних формуваннях спецназу був такий високий відсоток жінок є резони в психології та стратегії: якщо під час війни в тилу ворога з'явилася група високих широкоплечих молодих людей, це може викликати підозру, оскільки всі чоловіки повинні бути на фронті. Але якщо в тій же ситуації люди побачили групу спортивного вигляду дівчат, ймовірність тривоги або здивування буде малою.

Щоб перемагати у війні вам необхідно добре знання природних умов області, де вам доведеться діяти: особливості місцевості і клімату. Ви повинні мати гарне уявлення про звички місцевого населення, мову і можливості сховатися; про ліси, підліски, гори, печери і ті перешкоди, які треба долати; річки, яри й колодязі. Ви повинні знати дислокацію ворожих військових загонів і поліції, тактику, яку вони застосовують і тому подібне.

Рядовий звичайного спецназівського підрозділу, звичайно, не може відвідувати місця, де йому, ймовірно, доведеться битися з ворогом у разі війни. Але висококласні професійні спортсмени мають цю можливість. Радянська Армія дає цю можливість.

Наприклад, у 1984 році у Франції проходив 12-й Світовий чемпіонат з парашутного спорту. Всього там розігрувалося двадцять шість золотих медалей, з них радянська команда завоювала двадцять дві. «Радянська команда» фактично була командою Збройних Сил СРСР. Вона складалася з п'яти чоловіків і п'яти жінок: капітана, старшого прапорщика, трьох прапорщиків, старшого сержанта і чотирьох сержантів. Тренер команди, її лікар і весь технічний персонал були радянськими офіцерами. Радянський журналіст, який супроводжував команду, був полковником. Ця команда «спортсменів» проводила час у Парижі та на півдні Франції. Дуже цікава і дуже корисна подорож, а ще там були й інші радянські офіцери - наприклад, полковник, який був тренером кубинської команди.

Тепер припустимо, що вибухнула війна. Радянська Армія повинна нейтралізувати французький ядерний потенціал. Франція - єдина країна в Європі, крім Радянського Союзу, що має стратегічні ядерні ракети в підземних пускових шахтах. Ці шахти є виключно важливою ціллю, ймовірно, найважливішою в Європі. Сили, які повинні виключити їх з бойових дій, будуть силами спецназу. І кого ж вище радянське командування пошле виконати це завдання? Відповідь у тому, що після світової першості з парашутного спорту, воно має підготовлену команду.

Часто заявляють, що спорт налагоджує зв'язки між державами. Це дивний аргумент. Якщо це так, чому нікому не прийшло в голову перед Другою Світовою війною запросити німецьких парашутистів з СС до себе в країну для поліпшення зв'язків з нацистами?

В даний час кожна країна має гарний привід для того, щоб не приймати ніяких радянських військових спортсменів на своїй території. СРСР можна було б засудити за їх власними офіційними записами. Взяти три випадки: Радянський Уряд тимчасово направив війська до Чехословаччини. Ми, звичайно, віримо Радянському Уряду і знаємо, що через певний час радянські війська будуть виведені з Чехословаччини. Але до того часу, поки це не станеться, є достатній привід для того, щоб «тимчасово» не допускати Радянську Армію в будь-яку вільну країну.

По-друге, Радянський Союз ввів «обмежений» контингент військ в Афганістан. План радянських керівників полягав у тому, що слово «обмежений» буде заспокоювати всіх - було би більше причин для занепокоєння, якщо б в Афганістані