Читати книгу - "Проти долі, Ерін Кас "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пропонував підвезти додому, — теж шепочу, прикриваючи рота долонею.
— Оуу, — починає усміхатись, — погодишся?
— Не знаю, — шикаю на неї.
— Кравченко, — роздається на всю аудиторію. — Сподіваюсь, ви з Макаренко обговорюєте сьогоднішню тему? — запитує викладач у Іванки — серйозний дядечко у віці, що уважно стежить за нами через товсті скельця окулярів.
— Так, вибачте, — миттю сідає рівно подруга і я наслідую її приклад. Він стискає губи, незадоволено хитає головою, але, на щастя, більше нічого не говорить. Починає писати на дошці, а ми з Іванкою одночасно видихаємо. І це ще добре, що він прийшов після мене, бо я отримала б за своє спізнення.
На останній парі постійно повертаюсь думками до Андрія. Він сказав, що я подобаюсь йому… Так швидко? Ми ж бачились всього декілька разів і тільки сьогодні вперше нормально поговорили. Але змушена визнати, що він зачепив таємні струни моєї душі. Мені було приємно чути зізнання у симпатії. Звісно, він симпатичний. Навіть дуже, але організм наче хоче захиститись, посилаючи мені сигнали про небезпеку. А може, то я така затуркана? Мама стільки років виступає проти чоловічої статі, що я й собі перейняла її підозрілість і просто не вмію спілкуватись з хлопцями. Гублюсь, хвилююсь, соромлюсь і абсолютно не знаю, що сказати. Не про погоду ж з ним говорити.
— Слухай, — не витримує Іванка, коли спускаємось в хол після занять, — припини себе накручувати, бо зараз знепритомнієш. Така бліда, що аж страшно. Не хочеш з ним спілкуватись, то так і скажи. Навіщо себе доводити до такого стану?
— Просто я не знаю про що з ним говорити, — кажу тихо, нахилившись до неї ближче.
— Що? Знайшла про що хвилюватись. Просто будь собою, Полю. Ти класна й дуже цікава співрозмовниця. Таких ділових повно, — киває на Андрія, який стоїть в холі, — а ти одна. Тому роби так, як тобі зручно, а не якомусь там мажору.
— Тихо, не кричи, — шикаю на неї, а Іванка починає сміятись. — О, смикається, коли роздається сигнал її мобільного, — це Міша телефонує. — До завтра, — розпливається в усмішці й поспішає забрати своє пальто. Я теж одягаюсь й виходжу до Андрія.
— Я думав, ти втекла через вікно, — говорить хлопець, ховаючи телефон в кишеню джинсів.
— Це хороший план втечі, але я боюсь висоти, — усміхаюсь, намагаючись розвіяти сором’язливість. Мені потрібно на курси, як стати впевненою у собі.
— То мені пощастило, — усміхається хлопець. — Готова?
— Ні, — кажу серйозно, а він сміється. Бере мене за руку й тягне за собою на вулицю. Біля дверей я помічаю його компанію, але Андрій проходить повз, не дивлячись в той бік. Підводить мене до автомобіля й навіть допомагає сісти. Глибоко вдихаю, щоб вгамувати хвилювання й намагаюсь не звертати увагу на зацікавлені погляди студентів.
— Ну, що? Покатаємось, крихітко? — питає, сідаючи за кермо. Задоволено усміхається й заводить двигун.
— В тебе хоч посвідчення є?
— Ага, я був хорошим хлопчиком і гарно вчився. У мене був суворий контроль.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проти долі, Ерін Кас », після закриття браузера.