Читати книгу - "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Арк підійшов до величезних дерев'яних воріт поселення, оточених частоколом, що забезпечував захист від можливих небезпек. Двоє стражників уважно стежили за наближенням мандрівника. Коли він підійшов на достатню відстань, один зі стражників підняв руку і гучно запитав:
— Стій, хто йде і з чим йде?
— Я простий мандрівник, який шукає прихистку, йду без злих намірів, — відповів Арк і продовжив йти.
— Підходь, але без лишніх рухів.
Арк підняв руки, показуючи, що він без зброї в руках, і підійшов ближче до охоронців.
— Вітаю вас, захисники, — привітався він.
— І тобі вітання, шановний. Які справи тебе завели до нашого поселення? — запитав один зі стражників.
— Я звичайний мандрівник, найманець. Шукаю якусь роботу, бо залишився без крову та провізії в такий час.
— Роботу, кажеш?.. А що ти вмієш?
— Непогано володію мечем.
— Мечем? — один страж подивився на іншого. — Що скажеш?
— Хай йде до ярла, поговорить з ним, — відповів інший.
— Добре, я його проведу, бо й так задубів тут стояти.
—Добро. — Стражник обернувся до воріт.
— Ей ви там, відчиняйте ворота! крикнув він, і ворота почали відчинятися.
— Йди за мною і без дурниць, зрозумів?
Арк підійшов до величезних дерев'яних воріт поселення, оточених частоколом, що забезпечував захист від можливих небезпек. Двоє стражників уважно стежили за наближенням мандрівника. Коли він підійшов на достатню відстань, один зі стражників підняв руку і гучно запитав:
— Стій, хто йде і з чим йде?
— Я простий мандрівник, який шукає прихистку, йду без злих намірів, — відповів Арк і продовжив йти.
— Підходь, але без лишніх рухів.
Арк підняв руки, показуючи, що він без зброї в руках, і підійшов ближче до охоронців.
— Вітаю вас, захисники, — привітався він.
— І тобі вітання, шановний. Які справи тебе завели до нашого поселення? — запитав один зі стражників.
— Я звичайний мандрівник, найманець. Шукаю якусь роботу, бо залишився без крову та провізії в такий час.
— Роботу, кажеш?.. А що ти вмієш?
— Непогано володію мечем.
— Мечем? — один страж подивився на іншого. — Що скажеш?
— Хай йде до ярла, поговорить з ним, — відповів інший.
— Добре, я його проведу, бо й так задубів тут стояти. Добро. — Стражник обернувся до воріт. — Ей ви там, відчиняйте ворота! — крикнув він, і ворота почали відчинятися. — Йди за мною і без дурниць, зрозумів?
— Звичайно, — кивнув Арк.
— Взагалі, в нас чужаків не полюбляють, але зараз часи інші. Та робота, про яку ти будеш говорити з ярлом, це робота по знищенню чудовиська. Завелось у нас щось у лісі: спочатку викрадало тільки малих тварин, потім переключилося на більший скот, тепер і люди почали зникати. Але найгірше — що діти. Але про все тобі розповість ярл. Він у нас тут за головного, править мудро та суворо.
— Як його звати?
— Ярл Барл.
— Ну все, ось зал, далі тебе проведуть стражі ярла. Скажеш, що прийшов у справі щодо проблеми зникнення людей. — Стражник попрощався і повернувся туди, звідки прийшов.
Арка зустріла нова сторожа біля входу до Довгого Залу.
— Бажаю здоров'я, я голова сторожі Довгого Залу Ярла Барла. В яких справах, шановний, прибув до залу Ярла Барла? — привітно, але з підозрою запитав голова сторожі.
— У справах тієї проблеми зі зникненням людей, — відповів Арк.
— Оууу, невже інквізиція більше нікого не знайшла? — здивовано запитав голова сторожі.
— Що? — Арк виглядав збентеженим.
— Вибачте, пане, але ви дуже юний. Я маю на увазі... — почав було пояснювати голова сторожі, але Арк перервав його.
— Нехай мій вік вас не бентежить... — твердо відповів Арк. — Доречі, як вас представити? Ім'я у вас є, юначе?
— Тюр, — гордо відповів Арк.
У цей момент у голові Арка пролунав голос Сагала.
— Арк, зараз він попросить, щоб ти здав свій меч. Всіма способами не видавай мене...
Арк подумки відповів:
— Добре.
— Але меч потрібно здати, такий у нас порядок, — наполягав голова сторожі.
— Я воїн, а це значить, що свій меч я віддам тільки землі, коли загину, — твердо заявив Арк.
Голова сторожі хмикнув і, схрестивши руки на грудях, сказав:
— Вибачте, тоді я не зможу вас пропустити до Ярла.
— Добре, тоді ваша проблема — це ваша проблема. Передайте Ярлу, хай ще чекає на якогось героя, який допоможе у ваших справах, бо одного ви не пропустили до нього, — з іронією відповів Арк.
Сагал в голові Арка зауважив:
— Ти де так щебетати навчився?
Арк подумки відповів:
— Я дуже-дуже голодний, а ця вся тяганина мене злить. Тут або пан, або пропав.
Голова сторожі нарешті вирішив:
— Ну добре, беру цю ситуацію під свою відповідальність.
Він махнув правою та лівою рукою, і до нього підійшли четверо воїнів, оточуючи Арка з кожного боку.
— Пане, все просто. Якщо я у вас не зміг забрати меча, тоді я зроблю все, щоб ви не те що доторкнутися до нього не змогли, а взагалі поворухнутися, — пояснив голова сторожі.
— Хай буде по-вашому, — кивнув Арк.
Ярл Барл сидів на своєму троні, оперши підборіддя на руку і про щось задумуючись. Коли двері відчинилися, він побачив картину: четверо кремезних воїнів разом з головою сторожі супроводжують юнака.
— Ярле, це до вас у справі зникнення людей, — сказав голова сторожі.
Ярл піднявся, радіючи, і сказав:
— Ну нарешті, інквізиція відправила хоч когось. І що це за пересторога для воїна інквізиції? Сторожа прямо оточила тебе?
— Дозвольте, Ярле Барл. Мене кличуть Тюр, і я не з інквізиції. Я звичайний мандрівник, найманець, якого доля завела в ваш край. Гаманець мій пустий, а їсти щось потрібно. От я у сторожі при головних воротах запитав, чи немає у вашому поселенні якоїсь роботи. Мене одразу відправили до вас. А сторожа оточила мене, бо я не захотів розлучатися зі своїм мечем.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький», після закриття браузера.