Читати книгу - "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І вони вирушили, рухаючись по різних місцевостях, різному рельєфу та ландшафту, тому йшли часом швидко, а часом повільно. Арк, ідучи, вдивлявся в природу, і в голові у нього з’являлася думка про те, що, хоч вони були кочуючим кланом, так далеко від дому він ніколи не був. Хоча тепер і дому в нього немає.
Коли вони вийшли з лісу, Сильвія сказала:
— Бачиш ось там, вдалині, городські стіни?
— Так.
— То місто Редров. Тут знаходиться найбільший опорний пункт на півночі, нам туди.
Саме місто було збудоване у формі круга, його оточував мур заввишки 7-8 метрів. Було дві вежі для спостереження. Це все, що Арк міг побачити здалеку. Ідучи в сторону міста, Арк почав вдихати повітря. Він відчув не дуже чіткий, але відчутний запах гарі — щось недавно тут горіло.
— Арк, — промовив Сагал, — тут щось не так. Тримай меч на готові.
— Що сталося?
— Я не відчуваю життя в цьому місті, тільки запах смерті і крові.
— Сильвія, щось тут не так! — сказав Арк і повільно почав доставати меч.
— Заспокойся, все добре. Що тебе збентежило?
— Де міська сторожа? Ні на стінах, ні на вежах нікого. Де звуки життя, гамон міста? І третє — принюхайся, тут недавно горіла плоть.
Сильвія одночасно слухала все, що говорив Арк, і дивилася на місто. І справді, вона не могла побачити в ньому колишнього життя. В долі секунди вона зірвалася з місця і почала бігти в сторону міста, настільки швидко, як могла.
— Стій! — кричав їй в спину Арк, який теж почав бігти за нею. Але вона вже нічого не чула. Вона зрозуміла, що сталося щось жахливе.
Коли вона підбігла до мурів міста, ворота були знищені в щебки. Забігши на центральну площу, в її ніс одразу вдарив запах горілої плоті. Посеред площі було величезне звалище з тіл — воїни, воєвільниці, старці, чоловіки, жінки, діти. Всіх було вбито без винятку, і на горі з цих тіл була насаджена голова її батька. Але голова не в людському вигляді, а в лисячому. Скоріш за все, він був вбитий у бою.
Вона впала на коліна і почала кричати і вити. Вона одразу увійшла в стан звіра: її волосся виросло, очі загоріли яскраво помаранчевим кольором, її зуби і кігті збільшилися.
АРК, догнавши її, забігши на площу, одразу закрив рот і ніс через сморід.
— Інквізиція, — промовив АРК.
— АРК, йди до неї. Заспокой її, — сказав Сагал.
АРК одразу підбіг до неї і почав її приводити до тями.
— Сильвія, візьми себе в руки.
— Вони вбили всіх, навіть маленьких лисенят. О, батько, навіщо ти мене відіслав? Я...
Вона подивилася на голову батька на списі і почала лізти по горі з тіл, щоб зняти її. Вона чіплялася за тіла близьких людей, яких вона знала і любила. Вчепившись за одне з тіл, вона почула стогін.
— Мммм...
— АРК, тут є виживший! Допоможи мені!
АРК вліз на гору і почав розбирати звалище. Знявши декілька тіл, вони добралися до тіла одного з воїнів. Ним виявився її брат.
— Обережно, дістаємо!
Вони дістали його з-під завалу. Колись могутній воїн тепер виглядав як шмат пережареного м'яса: він був повністю обвуглений, і в нього не було ані лівої ноги, ані правої руки. Харкаючи кров'ю, він заговорив:
— Сестра, це ти? Невже це ти? Я марю...
— Так, брате, це я, Сіде. Як це сталося? Хто це був?
— Інквізиція, — відповів він.
Схопивши її за нагрудний обладунок вцілілою рукою, він запитав:
— Швидко кажи, поки я ще дихаю, ти знайшла його? Ти знайшла дитя?
— Так, ось він, ось АРК.
АРК підійшов до них і опустився на одне коліно. Сід подивився на нього одним вцілілим оком і сказав йому:
— Я тобі не заздрю. В твоїх руках — доля всього, за що ми боремося, — харкаючи кров'ю, він промовив. — Бережи сили, брате...
— Сестра, я відходжу до праотців. Ти жива, а значить, і живий наш клан. Я передам батькам... Допоможи молодій крові, — він показав рукою на Арка.
— Тільки він зможе зупинити цей геноцид. Тільки так ти зможеш відомстити і зберегти наш клан.
— Сід, тримайся...
Вона заплакала. Сід знову повернув голову до Арка.
— Збери клани, зберіть їх ватажків під своє начало. Хай тобі допомагає сила твого роду.
Він захрипів і помер...
— Сіде, Нііііііі...
Цей воїн, ніби чекав на неї, на свою сестру. Сама смерть дала йому час, щоб він міг переказати це вам. Тепер ти розумієш, на скільки важлива твоя роль, — сказав Сагал Арку.
— Сильвія, що ми будемо робити? — запитав АРК.
— Допоможи похоронити мою рідню. Далі ми підемо на захід через пустелю, в володіння царя Саван. Дуже довго часу вони відсиджуються у себе, в мирі та спокої.
Кінець
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький», після закриття браузера.