Читати книгу - "Як народжуються емоції"

виключалися з експерименту. По суті, гімба не давали прослуховувати жодних аудіозаписів (тим паче вибирати з них ті, що відповідають історії), допоки вони не засвоять відповідні англійські уявлення про емоції. Коли ж ми намагалися відтворити експеримент Саутер та її колег, то використовували лише методи з опублікованої ними статті, без додаткового, не описаного кроку, тому наші об’єкти дослідження з племені гімба не мали нагоди засвоїти англійські поняття на позначення емоцій перед прослуховуванням звуків.

Була й іще одна відмінність між нашим експериментальним методом і тим, який використовували Саутер з колегами. Як тільки той чи інший учасник задовільно пояснював сутність якоїсь емоції, скажімо смутку, команда Саутер давала йому прослухати пари звуків, на кшталт плачу й сміху, і об’єкт вибирав із них найкращий відповідник для смутку. Потім він прослуховував іще пари звуків, у кожній з яких був плач: можливо, плач і зітхання, потім плач і крик і т. ін. З кожної пари він мав вибрати один звук — найкращий відповідник смутку. Якщо на початку цих випробувань учасники не були впевнені в існуванні зв’язку між плачем і смутком, то під кінець сумнівів у них не залишалося. Наші експерименти давали змогу уникнути цієї проблеми. У кожному випробуванні Марія читала емоційну історію (через перекладача), давала прослухати пари аудіозаписів, а потім просила учасника вибрати з них найкращий відповідник. Випробування проводились у випадковому порядку (наприклад, після смутку йшов гнів, далі — радість і т. д.), що є стандартним способом уникнути призвичаєння в експериментах такого типу. Так от, ми не виявили жодних доказів універсальності сприйняття емоцій.

Існує лиш одна категорія емоцій, яку люди, схоже, здатні сприймати без впливу будь-яких уявлень про емоції, — радість, щастя. Незалежно від використовуваного експериментального методу, представники дуже багатьох культур були згодні в тому, що усміхнені обличчя та звуки сміху виражають щастя. Тому поняття «щасливий» («радісний») може виявитись найближчим до універсальної категорії емоцій з універсальним вираженням. А може, й ні. Перш за все, «Радість» зазвичай виявляється єдиною приємною категорією емоцій, протестованою за допомогою методу базових емоцій, тому об’єктам зовсім не складно відрізнити її від емоцій негативних категорій. Крім того, ось вам цікавий факт: історичні записи дають підстави припустити, що давні греки та римляни не усміхалися спонтанно, коли раділи. Слова «усмішка» навіть не існує в латині чи давньогрецькій мові. Усмішки — винахід Середньовіччя, а широкі, «на всі 32» (зі зморшками в кутиках очей, які Екман назвав «усмішкою Дюшена»), стали популярними лише у XVIII столітті, з поширенням та здешевленням послуг стоматології. Фахівець з античності Мері Бірд підсумовує нюанси цього моменту так:

Не можна сказати, що римляни ніколи не вигинали кутики губ угору в такий спосіб, що міг би здатися нам усмішкою; звісно, вони це робили. Але таке вигинання не мало великого значення в ряду важливих соціально-культурних жестів у Римі. І навпаки, інші жести, які для нас важили б небагато, були сповнені значущості.

Можливо, усмішка стала універсальним, стереотипним жестом, що символізує радість, лише в останні кількасот років[7]. А може… усмішка в момент переживання щастя просто не є універсальною.

• • •

Уявлення про емоції є секретним інгредієнтом, що стоїть за успіхом методу базових емоцій. Ці уявлення змушують певні мімічні конфігурації здаватися універсально впізнаваними як емоційні прояви, тоді як, по суті, вони ними не є. Натомість ми всі конструюємо спри­йняття емоцій один одного. Ми сприймаємо інших як радісних, сумних або злих, застосовуючи наші власні уявлення про емоції до рухів їхніх обличчя й тіла. Ми так само застосовуємо уявлення про емоції до голосів і конструюємо досвід сприйняття емоційно забарвлених звуків. Ми моделюємо з такою швидкістю, що уявлення про емоції працюють непомітно, і нам здається, що емоції передаються від обличчя, голосу чи будь-якої іншої частини тіла, а ми їх просто розпізнаємо.

На цьому етапі ви могли б абсолютно логічно запитати: як ми з колегами насмілюємося стверджувати, що жменька наших експериментів спростовує сотні інших, які довели, що емоції є універсально пізнаваними в їхніх проявах? За словами психолога Дейчера Кельтнера, наприклад, «існує безліч даних, що підтверджують точку зору Екмана».

Відповідь полягає в тому, що більшість із цієї безлічі експериментів використовують метод базових емоцій, котрий, як ви щойно бачили, діє на основі прихованих уявлень про емоції. Якби люди справді мали вроджену здатність розпізнавати емоційні прояви, прибирання з методу назв емоцій нічого б не змінювало… але воно змінює, причому щоразу. Залишається дуже мало сумнівів у тому, що назви емоцій мають потужний вплив на результати експериментів, що одразу ж ставить під сумнів висновки всіх будь-коли проведених досліджень, де використовувався метод базових емоцій.

На сьогодні моя лабораторія здійснила дві експедиції до Намібії та одну до Танзанії (відвідавши групу мисливців-збирачів під назвою гадза) й отримала зіставні результати. Наші результати відтворив в ізольованій культурі на островах Тробріан у Новій Ґвінеї і соціальний психолог Хосе-Мігель Фернандес-Долс. Отже, наука тепер має розумне альтернативне пояснення тієї «безлічі даних». Метод базових емоцій просто спонукає людей конструювати сприйняття емоцій у західному стилі. Себто сприйняття емоцій є не вродженим, а конструйованим.

Уважно подивившись на перші міжкультурні експерименти 1960-х років, ви зможете побачити ознаки того, що елементи уявлень усередині методу базових емоцій підштовхували результати в напрямку образу універсальності. Із семи прикладів залучення до експериментів об’єктів дослідження з далеких культур чотири, що використовували метод базових емоцій, дали вагомі докази на користь універсальності, але решта три використовували вільне позначення й не продемонстрували ознак універсальності.

Ці три приклади, що суперечили концепції універсальності емоцій, були опубліковані не в профільних журналах, а лише як книжкові розділи — нижча форма публікацій у науковому світі — і цитуються геть нечасто. Як результат, чотири приклади, що підтверджують універсальність емоцій, розхвалені як прорив у дослідженні нашої глибинної людської природи й дали початок лавині майбутніх досліджень. Сотні наступних досліджень застосовували метод базових емоцій з примусовим вибором переважно в культурах, знайомих із культурними практиками та нормами Заходу, не ставлячи універсальність головною умовою в плані експерименту, але все одно вважаючи її доконаним фактом. Це пояснює, чому сьогодні багато вчених та представників громадськості абсолютно неправильно розуміють наявні дані про «емоційні прояви» та «розпізнавання емоцій» з на­укової точки зору.

Який вигляд могла б мати сьогодні наука про емоції, якби хтось зробив інші висновки з тих перших досліджень? Уявіть собі звіт Екмана про його перші відвідини племені форе в Новій Ґвінеї:

Я просив їх вигадати якусь історію про кожен вираз обличчя [фотографію]. «Розкажіть мені, що відбувається зараз, що сталося раніше, змусивши цю людину продемонструвати такий вираз обличчя, і що станеться далі». Це було схоже на виривання зубів. Не знаю, чи то через труднощі перекладу, чи тому, що вони геть не уявляли, що я хочу від них почути або навіщо я прошу їх це зробити. Можливо, форе просто ніколи не вигадували історій про незнайомців.

Може, Екман і правий, але можливо також, що форе не розуміли або не приймали поняття «виразу» обличчя, яке