Читати книгу - "Казочки гуцульські, Маїра Цибуліна"

У далекій країні було собі мирне королівство. Його король був мудрою і щедрою людиною, тому весь народ дуже любив свого короля і віддано йому служив.

Одного разу сусіднє войовниче королівство оголосило війну мирному королівству. Хоч як король Мирний не хотів посилати своїх підданих на війну, та все-таки він змушений був це зробити.

На великому полі зустрілися два війська. Перевага за чисельністю вояків була на стороні злого короля.

Король Мирний дуже не любив війни. Він не переносив дитячих і жіночих сліз за загиблими батьками і чоловіками. Через те король був названий Мирним, а його королівство мирним.

Побачивши скільки багато вояків було у злого сусіди, король Мирний придумав спосіб завдяки, якому він прийме участь у битві, але жоден вояк не загине.

Було оголошено переговори між двома королями.

- Чого тобі треба? - запитав Злий король свого ворога, коли вони наблизилися один до одного на відстані витягнутої руки.

- Я пропоную тобі угоду, - відповів король Мирний.

- Ну, кажи, що то за угода.

- Навіщо нашим воякам проливати кров. Давай ти даси одного свого найсильнішого вояка, а я дам свого. От нехай вони і вирішать, хто з нас переможець у війні.

Злий король довго думав, а тоді мовив:

- Гаразд. Але переможений переможцю буде платити данину.

- Згоден, - сказав король Мирний.

- І..., - продовжив злий сусід, - це ще не все. Твоя дочка вийде за мене заміж, якщо мій вояк переможе. А моя дочка вийде заміж за твого сина, якщо твій вояк переможе.

Король Мирний погодився, оскільки в нього не було ще дітей.

Два вояки зійшлися у запеклій боротьбі. Билися вони, билися і вояк мирного королівства програв. Вояк злого сусіди зняв маску з обличчя і всі побачили, що то був сам Злий король.

Відтоді мирне королівство платило данину своєму злому сусіду.

Пройшов час і король Мирний одружився. На їхньому весіллі один ворожбит їм напророчив, що у короля народиться син і він переможе злого короля, звільнивши їх народ від важкого тягаря данини.

Невдовзі королева народила дочку. Король був щасливим. Та минав час, королівна підростала, а у короля все не було сина. Через те король Мирний сумував, адже пророцтво не збулося і його народ змушений був платити данину.

У одному далекому селі, яке також платило данину Злому королю, жив собі хлопчик. Звали його Страшко. Його кликали так не тому, що він когось боявся, а тому що його всі боялися із-за його незвичної сили і хоробрості.

Якось маленьким хлоп'ям він врятував свою неньку від страшних пазурів і зубів ведмедя, убивши того голими руками. Люди тільки дивувалися його силі, і з часом почали говорити, що такий сильний парубок зміг би і самого Злого короля перемогти.

Страшку завжди хотілося піти до злого королівства і перемогти Злого короля, аби його ненька і усі селяни не платили більше данину, працюючи вдвічі важче, ніж колись. Але його матуся завжди відраджувала:

- Ще не час, синку. Підрости, наберися сили, мудрості. І вже тоді іди. Страшко любив свою неньку дуже сильно, тому і слухався її.

Минув час і Страшко із хлопчака зробився парубком. Та таким легінем, що й словами не описати! Зі всіх сторін красивий, високий, жвавий, на всі руки майстер... Але найкрасивішими у нього були очі, як голубе небо, і волосся, біле-біле, наче сніг.

В той час Злий король збільшив данину вдвічі і бідні селяни ледве ноги волочили від тяжкої праці. І мати Страшка занедужала від важкої праці. Виявилося, що вона таємно від сина помагала своїй сусідці, бо та геть охляла від роботи. У неї ж то не було сина, аби їй помагав. А у баби-повитухи був він, Страшко, котрий всю роботу за неї робив.

Баба-повитуха померла. Але перед смертю розповіла своєму сину всю правду про його народження і призначення.

Тим часом у мирному королівстві сталася страшна біда. Дочка короля Мирного виросла і стала справжньою красунею. І злий король прислав листа королю мирного королівства. У ньому було так написано:

- Твоя дочка уже виросла і я готовий виконати умову нашої угоди і взяти її за дружину.

Молода королівна проплакала всі очі, але змінити свою нещасну долю вона не могла.

Настав час весілля. Королівна у білому платті із сльозами на очах предстала перед своїм нареченим. Сльози котилися по її біленькому личку відтоді, як вона дізналася про весілля і не спинялися. Король Мирний був сумним-пресумним, а королева плакала і ридала через нещасну долю своєї донечки. Усі люди мирного королівства тужили разом із їхнім володарем.

Та раптом почулось щось у натовпі. Хтось пробирався до середини майдану.

- Я викликаю тебе на бій, - крикнув молодий парубок, що вийшов з натовпу.

Усі люди стали уважно розглядати парубка.

- Хто ти такий? - запитав Злий король.

- Я - Страшко, - відповів він.

Люди навколо стали сміятися і Злий король теж.

- А ти мене не боїшся? - запитав глузливо той. Люди знову засміялися.