Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

      Після бази служби безпеки ми повернулися до себе додому і завалилися відпочивати. Узагалі весь наш будинок був повністю автоматизований, і в ньому крім нас не було нікого розумного. Тож очікувати на раптову появу псиона не потрібно було.

       Сон досить довго не йшов, надто багато чого сталося протягом доби, а тому довелося примусово приспати себе, використовуючи нейромережу. Зараз ми нічого не могли вдіяти з псионом, тому варто було почекати, коли наші датчики запрацюють на всій території міста.

      Під ранок нейромережа мене різко розбудила, як виявилося, з нею зв'язався ШІ системи безпеки будинку і повідомив про проникнення невідомого розумного.  Я швидко розбудив  себе остаточно, прогнавши пси-енергію по організму, і підключився до системи безпеки.

     Що дивно, Ліка ніяк не відреагувала на тривогу і продовжувала спати. Я спробував її сам розбудити, але в мене це не вийшло. Навіть укол стимулятора з аптечки виявився марним, вона продовжувала спати. Лише після цього я глянув на свою дружину, використовуючи енергетичний зір, і зміг виявити павутинку в ділянці мозку.

      —  Не варто переживати,- почув я голос за спиною, з тим що Ліка не може прокинутися я вже забув про нічного гостя.

      —  Що ти з нею зробив? -- повернувшись і подивившись в очі, вимовив я.

      —  Нічого непоправного, вона зараз занурилася у свої мрії, і її свідомість не бажає залишати ідеальний світ.- відповів він.

       —  Поверни її назад,- зажадав я, накачуючи своє тіло пси-енергією, паралізація на нього не діяла, а тому, крім рукопашної, я й не знав, як на нього вплинути.

      —  Верну, але тільки після нашої розмови,- відповів він мені.

      —  Що ти від мене хочеш? -- прямо запитав у нього.

       — Хто тебе вчив приймати так гостей? І ти ще вважаєшся правителем цілої держави?" - єхидно вимовив нічний гість і сів у крісло навпроти мене, - "До речі, таке нерівномірне насичення м'язів енергією призведе до прискореного старіння. Тож припиняючи балуватися.

       — Пакс досить, давай приступимо до справи заради якої ти вже вбив на планеті понад двадцять людей,- звернувся я до свого співрозмовника, згадавши, як Ліка називала псиона під час нашої зустрічі.

     —  О так ти знаєш, як мене звати,- трохи здивувався псион, що сидить переді мною,- Так буде краще.

      —  Раз краще, то давай закінчимо наші справи швидше. - відповів я йому,- Якби ти хотів убити мене, то вже зробив би це.

      —  Знаєш, коли я прибув на цей супутник, я і планував тебе вбити, як і твою подружку. Слідом за вами на станцію прибуло майже двадцять членів корпусу псионів. Ох і довелося мені тоді побігати, щоб втекти.-- почав він говорити.

      —  Ми в цьому не винні. Я, як ти вже, напевно, знаєш, жодного стосунку до корпусу не маю... -- вимовив я, трохи заспокоївшись, зрозумівши, що псіон не планує просто зараз на мене нападати. Той на мої слова кивнув погоджуючись і продовжив.

     —  Скажу чесно знайти про твою подружку інформацію хоч і насилу, але вдалося, але от про тебе ніякої інформації не було до появи на станції... - промовив Пакс, - А отут дивлюся в архіві голобачення тебе з подружкою показують як героїв якоїсь місцевої колотнечі в Лiрмi. Це мене звісно зацікавило, тоді я ще горів бажанням помститися тобі за втрату теплого містечка під боком Вогана.

     —   І що ж змінилося? - запитав я.

     —  Нічого, поки не побачив тебе особисто. - відповів він,- Ти занадто сильно виріс у силі за короткий проміжок часу. Так, я зрозумів, що ти не природний псион, але все одно швидкість розвитку дару навіть для раксанітового псиона занадто велика.

      —  Хочеш дізнатися, яким чином я став настільки сильним і так швидко? -- уточнив у нього я.

     —  Та це мене й цікавить, тим паче ти мені винен, я не вбив тебе сьогодні, хоча шанси в мене були великі,- відповів він мені.

     —  Я скажу тобі,- після кількох хвилин роздумів вимовив я,- Але спершу я хочу дізнатися, що за маріонетки то були? Ти справді переселявся в їхні тіла і тікав чи це щось інше.

     —  Я хоч і вмію переселятися в інші тіла, але процедура ця не швидка і далеко не всі тіла для цього пристосовані, - почав говорити Пакс, - Тож ті тіла були саме маріонетками для мене, я навчився тимчасово пригнічувати свідомість розумного і одним із потоків свідомості керувати тілом. Обмеження лише у відстані не більше світлового року з подібною маріонеткою.

     —  А що то за хмара енергії наприкінці від маріонеток відокремлювалася? -- запитав я у псиона. Як я зрозумів, Пакс любив розповідати комусь про різні псионічні техніки, та й узагалі він любив навчати.

      —  О ти зміг перебудувати своє сприйняття на енергорівень? -- здивовано він поставив запитання. —  Мені знадобилося більше десяти років навчання в корпусі, щоб зробити це, а ти впорався за лічені місяці. Ти справді геній, цікаво, що ти зможеш досягти?" - тихо ледь чутно вимовив він.

     —   Я б хотів почути відповідь на своє запитання,- перебив я Пакса.

     —  Ах так звичайно. Та хмарка енергії була маяком, на який налаштовується моя свідомість при віддаленому управлінні маріонетками, -- відповів він, -- А ти подумай ще раз над моєю пропозицією, ти вже зараз сильний, але мало навчений, якщо я візьмуся за тебе, то за кілька років ти точно досягнеш мого рівня, а то й вище.

     — Репутація у тебе погана, а тому я, мабуть, утримаюся,- відмовився я від такої щедрої пропозиції.

      —  Нехай буде так, а тепер розкажи, яким чином ти став настільки сильним у короткі терміни, я вже більше десяти років не можу подолати межі п'ятого рівня А рангу. Тож для мене це важливо.- вимовив він, дивлячись на мене серйозно.

      —  Тут усе просто. Для такого швидкого розвитку необхідно пропускати через себе величезні кількості енергії, і дар почне рости дуже швидко, - відповів я йому, не бажаючи говорити про інший світ.