Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Ти теж заразився, — сказав я.

Він посміхнувся й сказав:

— Не хвилюйся, паничу, брат каже, що він може те вилікувати.

— Твій брат? Той слабкодухий вбивця? Хіба він не втік?

— Він повернувся, — дуже спокійно повідомив мені корчмар.

— То, може, він уже вбив туси Мерці? — спитав я. — Якщо так, всі справи між нашими родинами вирішено.

У цей момент його брат розреготався й несподівано увійшов до кімнати, немов дух невинно загиблої людини, налякавши мене.

— Хіба в такі часи, як оце настали, справи між нашими родинами мають якесь значення? — спитав він.

Я не розумів, які це такі часи оце настали і чому така цікава справа між двома родинами раптом виявилася для нас не цікавою. Однак колишній убивця розсміявся:

— Я не вбив твого батька й не збираюся вбивати тебе!

— То навіщо ж ти повернувся? — запитав його старший брат, який не полюбляв невизначених пауз.

Тоді колишній убивця розповів нам усе. Коли він утік, то приєднався до загону білих китайців, однак згодом потрапив у полон до червоних китайців і приєднався до них. Відтак він тепер називав себе червоним тибетцем і з гордістю казав, що хоча нині червоний колір — рідкість серед тибетців, уже незабаром він запалає, мов вогонь, по всіх землях туси. Зараз він прийшов розвідати ситуацію для червоних китайців і, насунувшись прямо на мене, сказав:

— Тож яке мають значення рахунки між двома нашими сім'ями? Ось прийде наш загін, і тоді ви, туси, заплатите за все!

Він навіть повторив: «Тоді заплатите за все!»

Тут до кімнати увійшов управитель і покірно зауважив:

— Однак наш панич — не туси.

— Не туси, кажеш? Та він усім туси туси!

Відтоді, як цей червоний тибетець відвідав нас, більше ніхто не хотів переходити на бік червоних китайців. Хоча всі знали, що протистояння з червоними китайцями добром не закінчиться, дехто з туси мав намір протистояти їм, проте їхні загони були швидко розтрощені вщент, а побиті туси почали переміщатися на захід. На захід — значить, на території тієї релігійної школи, яку називали найчистішою[151] і до якої належав Вангбо Єшей. І хоча туси завжди тяжіли до світських імператорських династій на сході, а не до релігійних володарів західних земель, проте тепер ті туси, які заприсяглися боротися, вимушені були йти на захід. Вони зовсім не вірили, що священні західні храми зможуть захистити їх від будь-якої сили, однак все ж після бою відступили туди. Я сказав до літописця:

— Ми також повинні тікати в твої землі.

— Ви давно вже повинні були туди йти, однак завжди ходили на схід, — сказали його очі.

— Духи, яким ти вклоняєшся, зможуть вибачити нас?

— Ви вже отримали своє покарання.

— О Небо, — сказав управитель, — ти так і не став літописцем за всі ці роки, а вперто залишився ламою!

— Неправда! Я — гарний літописець і я все записав! Наступники зможуть дізнатися, що за події відбувались у землях туси, починаючи від того часу, як я сюди прийшов.

Він написав, що вів свої записи в двох примірниках: один із них він сховав у гірській печері, де потім його неодмінно хтось знайде, а інший — завжди носив при собі (тут він написав: «Сподіваюся, що людина, яка знайде мій труп, буде письменна»).

Хоча я — не туси, однак також готувався тікати на захід.

Голоси гармат на півночі, в землях туси Ронггонг, поступово замовкали, а на південному сході — в землях туси Мерці — натомість день за днем жвавішали. Були новини про те, що це китайська дружина туси Мерці наполягла на тому, щоб він опирався. Інші стверджували, що то білі китайці напосіли на туси Мерці й змусили його опиратися з ними разом. Так чи інакше, але все одно виходило, що китайці викликали його на боротьбу з китайцями.

Ми виїхали з поселення одного ранку, оповитого прозорим туманом. Коли ми виїжджали, управитель хотів підпалити все, однак я його зупинив. Я подивився на інших — усі хотіли підпалу, хотіли знищити у вогні й місцевий ринок з банкірським домом, з навколишніми крамницями та складами, й збудовані для подорожніх бідняків розподільчі харчові пункти, й бордель із його яскравими стінами. Усе це збудував я, дурень, тож, само собою, я мав право його спалити. Однак я цього не зробив. Я закрив очі й наказав слугам викинути смолоскипи. Коли ті попадали