Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Близько опівночі ми вже знали, що жоден профіль в Instagram нам не підходив, і я навіть всерйоз подумував скинути запит на підписку Місіс Коломбо. Закінчивши на сьогодні пошуки в Facebook близько другої години ночі, ми переглянули майже три тисячі сторінок, але, на жаль, моєї Еріки так і не знайшли.

І коли друзі йшли, вони не просто тиснули руку на прощання, а обіймали мене. Джеймс вкотре відпустив жарт про детективну роботу, ну а я вкотре не засміявся. Уже на самому порозі хлопці пообіцяли прийти вранці і продовжити допомагати мені з пошуками. Дивлячись, як вони йшли, я відчував у серці величезну подяку і слабкий вогник надії, який усе ж таки став більшим, ніж учора. Усвідомлювали хлопці чи ні, але вони надавали насамперед моральну підтримку, а це було дуже цінним. Пліч-о-пліч працюючи, щоб знайти Еріку, вони допомогли мені хоч на якийсь час втихомирити внутрішній біль.

Після повернення батька з роботи мама не менше години провела з ним у кабінеті на другому поверсі, а спустилася тільки до вечері. За її настроєм я зрозумів, що розмова стосувалася мене. Не знаю, чи мама розповіла батькові про поїздку, точніше, про Еріку, але мені, відверто кажучи, було все одно. Він не зміг би змусити мене спокійно ходити до університету та кинути пошуки.

За весь день я нічого не з'їв, але апетит так і не з'явився. А по моїх венах замість крові, здавалося, бігла кава, прискорюючи й так часте серцебиття, тому я відмовився від нової порції. Взявши ноутбук і телефон, я подався на другий поверх до своєї кімнати.

Сумка з речами з відпустки стояла майже не торкнутою, якщо не рахувати плеєра з навушниками, які я дістав учора. Тепер же вона спорожніла ще й на щоденник. Розтягнувшись на ліжку, я вирішив перечитати всі записи. Перший лист містив згадки про мене колишнього, про життя до знайомства з Ерікою. А далі, майже в кожному рядку була вона. Від вирваної сторінки з віршем залишився слід, що нагадав реакцію Еріки на ті рядки. Згадка викликала усмішку, а потім і їдкі сльози від усвідомлення реальності. На кожному наступному аркуші були начерки текстів і, звісно, усі присвячувалися Еріці. Я так багато писав і так мало говорив...

Розгорнувши чистий аркуш, я вирішив зробити запис про перший день без неї. Подумки я пообіцяв собі, що віддам Еріці щоденник, щойно знайду її. Мені хотілося, щоб вона знала, що мені теж було погано. Що я постійно думав лише про неї.

Може, прочитавши, вона б змогла мене пробачити?

Щоденник Джейкоба

«Моя чарівна Еріко.

Прокинувшись сьогодні, я усвідомив, що не піду на наше місце й не чекатиму на тебе. Я зрозумів, що не побачу твої прекрасні очі кольору меду, не погладжу шовковисте золотаве волосся, не побачу милу усмішку й не почую пустотливий сміх. І не тому, що не хочу, а тому, що тебе там більше немає. Знаєш, солодка, навіть робити цей запис дуже важко.

Перший день без тебе! Як же це складно!

Сьогодні вранці до мене прийшли Джон, Сем та Джеймс і допомагали знайти тебе. Зараз ти, швидше за все, цього не хочеш, але я не можу по-іншому. Я знаю, що ти обожнюєш читати книги, слухаєш музику, а твій улюблений колір — білий, ось тільки з важливого — нічого. Схоже, треба було влаштувати перехресний допит, може, тоді було б легше. Адже я навіть не знаю чи є ти в соціальних мережах.

Завтра я продовжу пошуки й шукатиму, доки не знайду. Дівчинко моя, я знайду тебе!

І ще, я не зізнався тобі... У той день, коли наші друзі їздили за продуктами, я хотів зізнатися тобі в почуттях, але злякався. Зараз я дуже шкодую про це!

Моя чарівна Еріко, я кохаю тебе більше за життя! Настане день, і я скажу тобі це, дивлячись у прекрасні очі. Тільки прошу, не сумнівайся! Я ніколи не брехав і ніколи не збрешу тобі, повір, радість моя... Я кохаю тебе!

Навіки твій, Джейкоб!»