BooksUkraine.com » Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

170
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 195 196 197 ... 248
Перейти на сторінку:
молився. Цілими днями, щоб не здуріти в полоні. Не наважувався просити Господа про свій порятунок, просив лише за Моніку.

Молився, коли згори кинули каменем.

— Гяур, ти думаєш тобі допоможе твій Бог? — спитали згори і засміялися. Я продовжив молитися. Вони знову кидалися камінням, почали плюватися та лаятися. Сховатися у ямі було ніде.

— Тварюки, спустіться сюди, я вас передушу голими руками! — крикнув їм.

— Давай ти до нас, — кинули згори мотузку. Вони могли вбити мене, коли я ліз, а потім розповісти отаману, якого зараз не було, що вбили мене при спробі втекти. Але ні, вони не відпустять мене так легко. Що ж пограємося. Я поліз.

Нагорі мене чекало четверо абреків, що наставили на мене гвинтівки. Побоювалися мене і розпалювали себе ненавистю. Потім один ударив прикладом, наскочили інші, почали бити, я знепритомнів. Коли опам’ятався, то був вже зв’язаний. Мене посадили біля багаття, поховали гвинтівки, бо зі зв’язаними руками вже не так мене побоювалися.

— Зараз ми будемо тебе вбивати, — сказав один із абреків і засміявся. Інші його підтримали.

— А ваш отаман знає?

— Не лякай нас Зелімханом!

— Чого лякати, коли ти і так боїшся! — посміхнувся я, а він ударив мене, завалив на спину. Потім знову посадили.

— Зелімхан тут головний, але він чомусь цяцькається з тобою. Тебе треба було давно вбити, а потім просто забрати викуп. А він чогось чекає. Та ми не хочемо чекати. Ти вбив мого брата, його дядька, а в нього — брата жінки! Ми будемо різати тебе на смуги, шакале!

— Я не вбивав дітей чи жінок, я не вбивав сплячих чи неозброєних. Я бився з воїнами. Вони могли вбити мене, але вбив їх я. Вбив у чесному бою. То в чому моя провина? Хочете вбити — вбивайте, але я не хочу слухати порожніх звинувачень.

Вони дивляться на мене, потім щось балакають по-своєму. Лунає ім’я Зелімхана, Кілька разів. Мене повертають до ями. Минає кілька днів, абреки повертаються з походу. По голосах чую, що вони задоволені. Потім затихають, мабуть, влягаються відпочити після безсонних ночей. Увечері мене витягають з ями. Бачу, що всі абреки зібралися біля великого багаття, сидять колом Онде Зелімхан, а поруч із ним якийсь старий у папасі. Видно, що поважна людина, бо всі дивляться на нього, наче солдати на генерала.

Мене підвели до багаття, звільнили місце. Зелімхан роздивився синці та чорну кров у мене на обличчі, спитав охоронців моїх. Вони аж затряслись. А як гримнув на них, то голови похилили, щось мекають у відповідь. Наказав їм, і пішли геть від багаття.

— Вибач, що так сталося, — каже Зелімхан. Я киваю. — Чи готовий ти відповісти мені?

— Готовий. Я не можу до вас пристати.

Дивиться на мене невдоволено.

— Чому?

— Бо ж це мені віру кидати треба Християнином я ж вам не потрібен.

— Не потрібен. Переходь до ісламу, ми тобі дамо дружину, коня, зброю. Будеш при мені славу здобувати, — каже Зелімхан. — Ось шейх Нажмуддін. Він лише заради тебе здолав довгий шлях.

— Ставай до нас, — каже шейх. Він невеличкий, худенький, зі строгим поглядом — Кяфіри захопили наші землі, вони хочуть здолати наш дух, але з нами Аллах, і ми переможемо! Якщо перейдеш ти, то це по всій імперії пролунає і підбадьорить мусульман, які вже зневірилися, що зможуть перемогти невірних.

— Ні. Державу я не можу зрадити, а Господа нашого тим більше.

Невдоволено загуділи абреки, схопили за зброю.

— Бачу, що смерті ти не боїшся. А чи не боїшся ти тортур? — питає Зелімхан і дивиться гострими, як ніж, очима.

— Тортур? — я беру з багаття палаючу дровиняку і стискаю лівою рукою яскраво-червоне вугілля. Абреки скрикують, аж підхоплюються, наставляють на мене гвинтівки і заносять шаблі. Тиша, шипить та репається шкіра, тхне смаленим, моя долоня перетворюється на печеню. Я стиснув зуби, я стиснувся весь сам, тримаю палаючу гілку, потім кидаю її у вогонь. — Не боюся, — ледь хриплю, бо в горлі пересохло.

Тиша, чутно лише, як потріскують дрова у багатті й хроплять коні на галявинці десь неподалік. Зелімхан тихо наказує відвести мене до ями. Наступні дні я лікую руку. З ліків у мене тільки сеча. Я думаю, що треба було несподівано кинутися в атаку тоді, біля багаття, хтось би з абреків обов’язково вистрелив, і це б усе припинилося. Чим гірший варіант, аніж сидіти днями у темній ямі?

Багато днів, кожен я позначав на стіні ями. Перестав рахувати, скільки їх, але позначав. Якось почулася стрілянина Потім і гармата десь далеченько вдарила Абреки заметушилися і кудись помчали. Стрілянина чулася цілий день. Потім мене витягли з ями. Зелімхан і кілька абреків.

— Тебе посилено шукають, Іване Карповичу, — посміхнувся він. — Але не знайдуть. Вони пішли на Шалі, думають, що тим там. А викуп за тебе платити відмовилися. Ось, надійшов лист.

Він сунув мені аркуш. Я пізнав герб Харитоненків, красивим почерком сповіщалося, що Торговий дім «Харитоненко та син» ніколи не мав і не матиме справ із бандитами, тож вимогу про викуп рішуче відкидає. Почерк був не Павла Івановича, а Івана.

— Бачиш, за кого ти ризикував життям? — поцікавився Зелімхан.

— Я тримав своє слово.

— Ти не передумав? Бо тепер я ж мушу віддати тебе родичам убитих тобою.

— Віддавай.

— Твоя донька залишиться сиротою.

— Краще бути сиротою, аніж донькою зрадника.

Зелімхан дивиться на мене.

— А якщо я відпущу тебе? — питає несподівано.

— Тоді отримаєш кулю від тих, хто хоче помститися мені.

— Я розберуся з ними. То ти хочеш врятуватися?

— І що ти хочеш за це?

— Мені треба вбити одну людину.

Я зітхаю. На мені вже й так багато крові.

— Кого? — питаю, похнюпивши голову.

— Одного контрабандиста з Астрахані. Зараз він живе в Москві, вибився у великі багатії.

— А чому я? Пошли своїх людей.

— У мого ворога багато родичів тут. Якщо вони дізнаються, що вбили мої люди, то почнуть метатися. Так заведено на Кавказі. А я не хочу, щоби горці вбивали горців. Його мусить убита хтось інший, хтось такий, щоб ніхто й не подумав, що я до цього причетний. Якийсь руський, звичайний кримінальник, що хотів пограбувати, — він говорить тихо, його абреки стоять на відстані,

1 ... 195 196 197 ... 248
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"