Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

Ім'я візира Огуз-хана і Кун-хана.

Кулач – міра двох рук, випростаних у довжину.

Ціллю для влучного пострілу, окрім курей (і, ймовірно, мисливської птиці), слугували також гарбузи, закріплені на високих стовпах; називалися вони алтин кабак («золота куля», букв, «золотий кабак»); того, хто збив кулю, щедро обдаровували (Вамбери А. Очерки Средней Азии, с. 93–94).

Слово «байат», яке інколи вважають формою множини, від слова «байан» – багатий, за Махмудом Кашгарським (МК, т. III, с. 126), мовою племені аргу означало «бог» і, ймовірно, як тотем служило назвою племені (Самойлович А. Н. Богатый и бедный в тюркских языках, с. 31–32).

У М. Кашгарського – Алка-болюк і Кара-болюк, у Рашід-ад-діна – Алкир-аулі і Кара-уйлі.

Язири (Йазири) – єдине з туркменських племен, яке вже у XII–XIII ст. було досить чисельним і прив'язувалося до певної території (Бартольд В. В. Очерк, с. 36).

Рашід-ад-Дін – Яірли; Рашід-ад-дін (т. І, кн. 1, с 76) – Баярли; за хронікою Язиджи-оглу Алі – Япурлу. Серед сучасних туркменів відоме плем'я йасир (йасір, ясір).

Існує думка, що етнонім байиндир, як и байат (баят), пов'язаний зі словами «бай», «байан» (Самойлович А. Н. Богатый и бедный в тюркских языках, с. 32).

С. П. Толстов назву «печеніги» веде від етнічного імені «апасіаки» (пасіани).

Прочитання «чавулдур» – замість широко розповсюдженого у науковій літературі «джавулдур», «джаулдор» – базується на живій сучасній вимові «чаудор» («чавдор»). (Карпов Г. И. Туркмены-огузы, с. 7).

Ця назва в літературі частіше зустрічається у формі «салор» («салир»), рідше – «салур» («салар»); нині представники цього племені називають себе «салир».

Це слово, що пишеться інколи у формі «імр», увійшло до складу назви сучасного племені «імрелі» («емрелі») (імр-емр = імір + ел-і), раніше відомого під назвою еймюр (Бартольд В. В. Очерк, с. 50).

Урегір – ім'я четвертого сина Таг-хана – транскрибується також у формі Уракір, Уркір, Уркіз, Уркез, Юрегір.

Діти, народжені від туркменів, поділялися на три категорії: 1) народжені від законного шлюбу туркмена і туркменки, яких називали «іг» – «стрижень», «основа»; 2) народжені від нетуркменки або наложниці, яких називали «кул» («гул») – «раб»; 3) незаконнонароджені. Цей поділ, як і приналежність до однієї з цих трьох категорій, у житті туркмена грав досить важливу роль (Ломакин А. Обычное туркмен (адат), с 33; Йомудский Н. Н. Караш-хан право оглы. Из народного предания туркмен. О родословной туркмен-йомудов, с 318–321).

Слово «бахші» запозичене, як вважає більшість дослідників, з санскритської мови (bhikshu), чи, як вважає меншість, з китайської мови (paksi), з'явилося у закаспійських туркменів не раніше XIII ст. (Самойлович А. Н. Очерки, с. 145). Це слово спочатку прикладалося до уйгурських писців і до буддійських відлюдників, у монголів отримало значення «писець», «чиновник» (Бартольд В. В. Туркестан, т. II, с. 52, 417). У туркменів термін «бахші» зустрічається