Читати книгу - "Утікачка в білій сукні, Tory_Chameleon"

Чудна зміна на її обличчі відбулася. Така, ніби вона була на порозі розчарування, а тоді її врятували від падіння в нього. Сумніваюся, що це полегшення від того, що платити не доведеться.

— Аліса.

— О, то це все пояснює! Ти з країни чудес. А я все не міг зрозуміти, чому ти така дивовижна.

— Ти більше скидаєшся на мешканця з тих країв, та це, мабуть, комплімент був, тому дякую, — нарешті вона по-справжньому посміхнулася — моє сонце таки зійшло. — То де моя розповідь? Оплату взяв, а товар не віддаєш.

— Що ж, — я демонстративно прокашлявся. — Назвемо історію «Аліса, яку знаю я».

— Прошу, — вона поплескала в долоні. — Прошу!

— Отож, є одна дівчина. Її звати Аліса. Вона щоп’ятниці приходить в кав’ярню Mr. Coffee. Ця дівчина обожнює каву і тому обрала саме цей день, щоб неспішно насолоджуватися нею, не думаючи про те, що наступного дня треба кудись іти.

Перед тим, як зайти, вона завжди дарує свою посмішку одному непримітному промоутеру, який протримався на роботі так довго лише завдяки її привітності.

А ще Аліса дуже любить море. Саме тому серед десятків значно затишніших кав’ярень вона зупинилася на Mr. Coffee. Адже, з вікна тут відкривається вид на озеро.

Ця дівчина мала середні достатки. Можливо, вона вчителька або лікарка. Втім, приблизно пів року тому її фінансове становище змінилося. Аліса продовжила заходити на лате в улюблену кав’ярню, хоча напевно вже могла собі дозволити помітно дорожчі заклади. З цього роблю висновок, що вона цінує місця не за ступінь розкішності.

Я все гадав, що ж поліпшило її становище. Кар’єрний ріст, раптовий спадок від родича чи багатий наречений. Та сьогодні зрозумів, що тут останній варіант.

Втім, щось пішло не так. І зараз вона тут. Не в п’ятницю, як зазвичай. Не відчуває насолоди від лате, як зазвичай. Не любується пейзажем за вікном, як зазвичай. Не сяє посмішкою, як зазвичай. І від цього мені сумно.

— Знаєш, — сказала вона майже за хвилину після закінчення моєї розповіді, — у мене зараз стільки питань…

— То постав їх. Тільки по черзі, щоб я точно жодного не пропустив і на все відповів.

— Тоді питання номер один: Як ти дізнався, що я люблю саме море, а не озеро за вікном?

— По твоєму погляду. Ти дивилася на озеро одночасно з захопленням і ноткою суму. Знаєш, я іноді за мамою подібний погляд помічаю, коли тато на довго у відрядження їде. Я на нього дуже схожий, але все ж не ідентична копія.

— А як здогадався, що моє фінансове становище змінилося?

— В тебе почали з’являтися різні дорогі прикраси, салонна зачіска і якісніший одяг. Ти здійснила цей перехід так елегантно, що мені дійсно довелося гарненько придивитися.

— Елегантно?

— Так. Ти не намагалася продемонструвати світу дорогі речі на собі. Твій стиль ні грама не змінився. Не знаю, як це правильно пояснити. Просто сукня у квіточку і кулон-метелик лишилися б незмінними. Тільки раніше це були ситець і біжутерія, а зараз атлас і срібло.

— Я б і не подумала, що ти в цьому розбираєшся.

— В мене сестра молодша ще та модниця. Чи купити зможе, а розповісти про матеріал і його якість точно зможе. Дизайнером хоче стати.

— Мило. Сподіваюся, в неї вийде. Так, а чому ти висловив версію, що я лікар або вчитель?

— Якщо чесно, то й сам не знаю. Ти любиш людей. Як би дивно це не звучало. Чомусь мені здалося, що тебе могли привабити подібні професії.

— Я — медсестра. В дитинстві хотіла бути психологом, але мама відмовила. Сказала, що в нас люди ніколи не стануть ходити до лівих тітоньок, які копирсаються в їхніх мізках. Я довго сердилася на неї через це, але, мабуть, вона таки права.

— Ну, отже, я майже вгадав. Ще питання є?

— Як тебе звати?

— Дарій. Хоча всі зазвичай Данькою звуть.

— Дарма. Тобі більше личить саме Дарій.

— Чому?

— Бо воно незвичне і звучить красиво. А ти теж незвичний і красивий.

— Треба ж, ніколи б не подумав, що дівчина може вважати мене красивим.

— Коли зміниш роботу, помітиш, що я не одна така. Зрозумій правильно. В переважній більшості люди стараються уникнути промоутерів, а тому особливо й не розглядають їх.

— Але ти роздивилася.

— Так я не з переважної більшості.

— Оце вже точно!

— Дарію, як ти думаєш, хто мій наречений?

— Поняття не маю. Можу лише сказати, що це багатенький елемент, який за жодних умов не опускається до того, щоб пити каву в місцях, де вона коштує дешевше сотки. Інакше він точно хоча б раз прийшов разом з нареченою в її улюблену кав’яреньку.

— Знаєш, схоже це тобі варто було б працювати психологом. Знову в яблучко.

— Арсеній має стільки грошей, що може запросто викупити цілу мережу Mr. Coffee, але бувши моїм хлопцем він не зміг зрозуміти, що я просто люблю каву і вид на озеро, а не натякаю, що хочу, аби він мені кафешку купив і звозив на розкішні острови.