Читати книгу - "За царя Опенька, коли земля була тоненька., Татіана"

            Одного разу, в тиху літню ніч, місяць повільно піднімався над горизонтом, освітлюючи світ своїм м'яким сріблястим світлом. Зірки на небі мерехтіли, наче діаманти, розкидані на оксамитовому полотні. Вони тихо спілкувалися між собою, обмінюючись своїми історіями про далекі галактики та пригоди, які відбувалися на інших планетах.                                                          -   Чи ти пам'ятаєш, як ми з’явилися на цьому небі? Пам’ятаєш ті перші моменти, коли Всесвіт тільки починав своє існування?" - Запитала одна зірка в іншої.                                                            -  Так , звісно ж пам’ятаю. - Відповіла подружка. -  Як же це можна забути?                                                      Місяць, величний і мудрий, спостерігав за ними. Він любив слухати ці розповіді, адже сам був свідком багатьох подій. Він мовчав, але його світло передавало всю глибину його почуттів та думок.                                                                                                                                                          Одного разу, серед зірок з'явилася нова, маленька і сором'язлива. Вона боялася, що її не помітять серед безлічі інших світил. Та місяць, помітивши її.                                                                -  Привіт, зіронько! - Привітався місяць. - А як тебе звати? - Запитав він.                                              -  Доброго вечора! . - Привітно відповіла маленька зіронька. -  Мене звати Естрея. - Сказала вона.                                                                                                                                                                    -  Естреє, а чому ти така сумна? Твоє світло від цього стає не таким яскравим. В тобі є щось особливе... Ти маєш свою власну історію, яку варто розповісти.                                                          -  Та я... я боюся, що моя історія не буде цікавою. Інші зірки такі великі й яскраві, вони бачили багато, а я... Я тільки з’явилася.                                                                                                                    -   А ти не бійся, кожен має свою унікальну історію. Твоє світло може бути слабким зараз, але з часом воно стане сильнішим. Важливо не боятися і бути собою. Дозволь мені допомогти тобі.                Місяць послав теплий промінь світла, який огорнув маленьку зірку і від цього її світло стало яскравішим. Він подарував  їй свій найтепліший промінь, наче обійнявши її своїм світлом. Маленька зіронька засяяла яскравіше, відчуваючи підтримку і любов, наповнюючись теплом і впевненістю.                                                                                                                                                      -   Це — мій подарунок тобі. Відчуй свою силу, знайди свою хоробрість і твоє світло  засяє так, як ніколи раніше.                                                                                                                                               -   Дякую, Місяцю. - Подякувала Естрея, зрадівши своєму яскраво-сріблястому сяйву. - Але ... чому ти віддаєш своє світло мені? - Запитала вона. - Якщо ти залишишся без світла то хтось може заблукати в ночі. - Сумно промовила маленька зіронька.                                                               -   Не хвилюйся, Естреє, без світла я не залишуся. - Засміявшись, відповів місяць. - Ти мені дуже сподобалася, тому я тобі відкрию свою таємницю. - Сказав він, нахилившись  до неї. - Світло мені дарує мій братик Сонце. Він віддає мені своє сяйво, тож і мені треба ділитися ним з іншими. Тепер і ти теж повинна дарувати своє світло тим хто на тебе буде дивитися. Такий закон Всесвіту. Запам’ятай це, або загинеш, Естреє. Ділися своїм світлом і воно стане ще яскравішим.                                                                                                                                                       -   Дякую тобі, Місяце, за це сріблясте сяйво і за науку. Ніколи я цього не забуду. Я більше не боюся. Я зрозуміла, що кожен з нас важливий, і кожен має свою роль у цьому великому світі.       -   Ви бачите, як вона змінилася! Її світло тепер яскраве і сріблясте. - З захопленням сказала  одна зіронька.                                                                                                                                                    -   Так,  її історії, напевно, теж дуже цікаві. -  Промовила інша. -  Естреє, розкажи нам щось, будь ласка. - Попросила вона.                                                                                                                                              Маленька зіронька, тепер відчуваючи себе частиною небесної спільноти, починає розповідати свою історію, без сумніву та страху.                                                                                      -   Колись я була лише маленькою іскрою у величезному Всесвіті.  Я боялася загубитися серед інших зірок, але завдяки Місяцю, я зрозуміла, що кожен з нас дуже важливий для Всесвіту.                      Зірки слухали її з захопленням, а Місяць, спостерігаючи за ними, радо усміхався.               -   Ось так, у єдності і підтримці, ми можемо знайти свою силу і своє місце в цьому великому світі. -  Промовив він задумливо.                                                                                                                              Місяць продовжував спостерігати за зірками, освітлюючи своїм світлом їхні мрії. Вони знали, що, незважаючи на відстань, завжди будуть разом, об'єднані світлом і дружбою, яка сяє яскравіше за будь-яку зірку. І в цьому світлі, в цій єдності, було щось таке, що перевершувало навіть сам Всесвіт. Це дружба, яка не знає меж і кордонів, дружба, яка здатна зробити кожного щасливим і  потрібним.                                                                                                                                                Зірки продовжують розмовляти і обмінюватися своїми казковими історіями, та мріяти про нові пригоди, а Місяць освітлює їх своїм сяйвом і спостерігає, щоб вночі на небі був порядок та спокій. Щоб історії, які розповідають зірки одна одній, щоночі снилися дітям і дарували їм радість.