Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

найсмачнішою штукою в її житті. Їй довелося силувати себе не

випити всю воду одним духом, аби тут же не виблювати.

Коли їй знову захотілося пісяти, вона витягла зі скафандра

мішок сечоприймача і справила потребу туди. Тоді

влаштувалася на підлозі — майже з комфортом, адже тепер її

пом’якшував пухкий скафандр — і замислилася, хто саме

захопив її у полон: флот Коаліції, пірати... чи хтось іще гірший?

Іноді вона засинала.

* * *

зрештою підштовхнули її до спроби вийти назовні на четвертий

день. Час од часу до неї долинали приглушені крики болю —

десь поряд били чи катували її товаришів. Якщо викрадачі

звернуть на неї увагу, то, певно, заберуть до інших. Не страшно.

Нехай б’ють. Невелика ціна за можливість побачити людей.

Комірчина розташовувалася поряд із внутрішнім люком атмосферного шлюзу. Таке місце зазвичай нечасто навідують

у польоті, хоча Джулі й небагато знала про конструкцію саме

цього корабля. Вона розмірковувала: що говорити, як дати про

себе знати? А коли нарешті почула кроки у свій бік, то просто

відкрила рот, аби щодуху закричати: «Випустіть!» — і була

здивована сухим хрипом, що натомість вирвався з горла.

Ковтнула, рухаючи туди-сюди язиком і сподіваючись, що слина

з’явиться. Спробувала закричати ще раз, та все одно

спромоглася лише на безгучний шепіт.

Люди стояли просто за дверцятами її комірчини. Хтось щось

стиха бурмотів. Джулі вже була занесла руку, щоби стукнути

кулаком по дверцятах, коли нарешті розібрала слова.

«Ні. Будь ласка. Тільки не це».

Дейв. Механік з її захопленого корабля. Дейв, колекціонер

відео роликів зі старих мультфільмів і знавець мільйона жартів, зараз благав про щось слабким і позбавленим надії голосом.

«Ні, будь ласка, не треба», — казав він.

Шипить гідравліка, і клацають автоматичні засуви —

внутрішній люк шлюзу від’їхав убік. Глухе гуп, ніби щось важке

кинули всередину. Ще один клац, із яким внутрішній люк

задраїли. Повітря залишає зі свистом камеру.

Люди за дверцятами дочекалися завершення повного циклу

механізмів шлюзу, а тоді пішли. Джулі не стала привертати їхню

увагу стуком.

* * *

Вони вичистили корабель від усього підозрілого. Затримання

флотом якоїсь із внутрішніх планет було поганим сценарієм, але

вони готувалися до нього. Усі чутливі дані, що стосувалися ОПА, вони видалили і перезаписали згори фальшивий вахтовий

журнал, часові мітки якого не викликали сумнівів. Дані, надто

чутливі, аби їх довіряти комп’ютеру, капітан знищив сам разом

із носієм. Коли нападники увійшли на корабель, команда могла

вдавати невинних.

Але нападникам було байдуже.

Вони не запитували про вантаж чи ліцензії. Вони просто

вдерлися, наче весь корабель належав їм, і капітан Даррен

підібгав хвоста, ніби цуцик, який нашкодив у куточку. Усі

решта — Майк, Дейв, Ван Лі — усі решта просто підняли руки та

скорилися. Пірати, работоргівці чи ким вони були виштовхали

їх із невеликого вантажного транспортника, що служив їй

домом, у стикувальну трубу — не подбавши навіть про

мінімальні захисні костюми. Лише тонка плівка майлару

захищала їх від немилосердного ніщо: або молися, щоб вона не

порвалась, або прощайся з легенями, якщо молитва не

спрацювала.

Джулі теж корилася, поки ті мудаки не почали її мацати та

здирати з неї одяг.

Вона п’ять років навчалася низькогравітаційному джю-джюцу, а тепер опинилася в закритому місці з нульовою гравітацією. Її

нападники добряче постраждали. Вона навіть майже повірила, що може їх здолати, проте звідкись узявся кулак у металевій

рукавиці та вгатив їй в обличчя. Тоді все стало як у тумані.

Згодом були комірчина і наказ пристрелити, якщо хоч пискне.

А після того — чотири дні спроб не пищати, поки її друзів десь

там унизу катували і поки одного з них викидали