Читати книгу - "Ніч таємничих сердець, Вікторія Грош (Rouce)"

Дівчина хотіла кудись сховатися від його погляду, тому що їй було дуже ніяково. Вона пішла у сторону диванчиків, щоб уникнути чоловіка. Сіла у куток на крісло та попиваючи ще перший коктейль задумалась про своє життя. Аліса не почула, що сказав ведучий, тому й продовжувала сидіти та раптом до неї підійшов чоловік.

— Там всі танцюють, може й ми потанцюємо?

— Ви запрошуєте?

— Так — він подав дівчині руку, вона встала та пішла за ним. Після вони почали танцювати. Танцюючи Аліса подивилась в очі цьому чоловікові та побачила його яскраві очі. Він дивився на неї та посміхався.

Він з самого початку побачив Алісу; вона йому дуже сподобалась. Адже кому може не сподобатись рудоволоса відьма.

— Ваш образ мені дуже подобається — тихо сказав чоловік та нахилив її. Їх губи були у декількох секундах від поцілунку. Та вони не поцілувались, їм всі почали аплодувати І вони зрозуміли, що опинились у центрі уваги. Чоловік, до речі, якого звати Антоном, поставив Алісу на місце. І раптом вони почули несподівану фразу ведучого:

— У нас здається вже є одна пара — Аліса зовсім не очікувала таких слів, тому враз почервоніла від цього.

Антон подивився на неї та тільки посміхнувся. Для нього ці слова були зовсім не несподіванкою. Їм запропонували сфотографуватися разом на пам’ять. Вони погодились, бо це пам’ять про свято. І якщо вони дійсно будуть парою, то буде згадка, як саме вони познайомились. Тож, на фотографії виявились відьма та вампір. Цікавий дует, чи не так?

Франкенштейн, або ж ведучий, покликав ще двох ведучих. На сцену вийшли дві феї. Одна була одягнена у зелену сукню до колін, за спиною звісно ж має крила, які салатового блискучого кольору та високі каблуки. А в іншої дівчини була жовта сукня, також до колін, а ззаду помаранчеві крила й теж високі каблуки. Вони подивились у зал та представились як Ельза та Аріель. Аріель почала казати, те, що повинно зараз відбутися. Вона казала про кімнати та квест у них. Що кожна кімната це окремий квест. І у кожної пари буде своє завдання. Антон та Аліса були в парі разом. Дівчина у жовтій сукні взяла якийсь кошик, що виглядав як гарбуз зі злою посмішкою. Треба витягнути якийсь папірець на якому написаний номер та завдання. До кошика пішла Аліса. Вона витягла папірець.

— Кімната номер два — подивившись на всіх дівчина зловила хитрий погляд однієї з ведучих та зрозуміла, що у тій кімнаті буде весело.

Папірці витягли всі пари. Алісу та Антона привели до дверей кімнати №2. Дівчина на них подивилась з усмішкою дала їм два ліхтарики та відчинила двері.

— Бажаю вам успіху — сказала фея. І Аліса з Антоном зайшли у кімнату. Враз двері зачинились на ключ. Їм пояснили, що вони повинні знайти не тільки якийсь особливий гарбуз іншого кольору, але ще й ключ, аби вийти з кімнати. Ох і весело їм буде.

У кімнаті було досить моторошно, світло лише було від ліхтариків які видали парі, а також де-не-де стояли гарбузи зі свічками. Але це не давало багато світла кімнаті, адже вона виявилась великою. В кімнаті віяло прохолодою, а ще були якісь звуки по типу криків.

Антон почав освітлювати кімнату, щоб вони могли пройти у глиб кімнати. І тільки-но підсвітив ліхтариком один кут кімнати як побачили мишу. Мишей Аліса не боялась, тому вони пройшли далі. Страх був присутнім у дівчини, адже тут може бути не тільки миші, а ще й багато іншого що лякає.

— Читай, що нам треба зробити.

— Тут написано, що треба знайти книгу по психології. В ній буде якась загадка, що дасть наступну підказку — сказала Аліса. Вони пішли шукати книги. на одному столику та під ним лежала купа книг. Аліса почала разом з Антоном шукати потрібну книгу. Раптом по руці Аліси хтось пробігся. Дівчина почала кричати від страху, бо це аж ніяк не була миша. Це був павук. Аліса впала на підлогу та почала голосно кричати, а з її очей потекли сльози.

— Ти чого?

— У мене арахнофобія — Антон не знав що й сказати, але підняв її та міцно обійняв. А після все ж сказав:

— Не знав, що відьми можуть чогось боятися — дівчина почала сміятись.

— Можуть і не таке — чоловік тримав в обіймах дівчину довго.

— Знаєш, я теж колись боявся павуків.

— І як ти позбувся цієї фобії?

— Друзі допомогли... подарували на день народження павука.

— І, таким чином ти їх перестав боятися?

— Так. Спочатку обходив його десятою дорогою, так би мовити. А після подумав, а чому я боюсь до нього підійти?

— Цікаві у тебе друзі

— Це точно... Ти як? Вже заспокоїлась?

— Угу... тільки тепер давай ти шукатимеш книгу, а я буду тримати ліхтарик — запропонувала дівчина. Антон зрозумів, що це хороша ідея, адже він не боїться цих павуків, тому знайти книгу буде простіше, якщо це буде робити тільки він. Хлопець почав шукати книгу, по столі бігало багато павуків, що у дівчини з грудей майже вилітало серце. Та вона намагалась тримати себе у руках, щоб знову не закричати. Врешті вони знайшли книгу, у якій була написана історія цього будинку. І що саме відбувалось у цій кімнаті. Можливо історія була простою вигадкою, але вона була така: “Маєток колись належав багатому і впливовому роду. Легенда говорить, що останній власник, перед смертю, прокляв будинок і всіх, хто наважиться його зайняти. З того часу в будинку почали відбуватися дивні речі: чути стогін, бачити тіні, відчувати холодний подих.” Як тільки хлопець прочитав цю записку так враз по кімнаті пробіглось прохолодою, а звук став голосніше. У листі була написана наступна підказка, що треба зібрати деталі фотографії, що лежать біля дзеркала. Тільки ось у чому була проблема. Аліса та Антон ще не знайшли це дзеркало, а кімната така велика, що просто не відчувалося де вона починається та де може закінчитись. Вони пішли далі, натикаючись на павутиння та якісь предмети, що висіли. За декілька хвилин вони все ж знайшли це дзеркало. На підлозі дійсно лежала розірвана фотографія, шматочки паперу були пом’яті. Аліса не ризикнула нахилятись та брати щось до рук, бо не знала що й очікувати. Тому всі шматочки підняв Антон. Вони почали складати цю фотографію. І на ній почало вимальовуватись чорно-біле фото на якому зображений чоловік. Він стоїть на фоні цього маєтку та тримає в руці якийсь келих. Який виявляється треба знайти. Тож закінчивши розглядати фото, запам’ятовувати як саме виглядає келих. Вони почали його шукати. Десь при вході бачили різні келихи, тому направились до виходу. Й справді при вході на столику стояли багато келихів, оскільки фотографію не можна було забирати з собою вони мали знайти келих по пам’яті. А це стало важкувато. І Антон з Алісою почали згадувати як виглядає той келих.