Читати книгу - "Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux"

— Добрий день, сеньйоре Дуран. Мене звати Рамон Агрідо, — представився гість, трохи вклонившись. — Я особистий помічник Альваро Д'Амбладо. Я завітав, щоб обговорити можливість отримання гранту на навчання в Академії Баленсіага для Енріке Портеро. Можете мене називати сеньйор Агрідо. Чи можу я увійти?

Гонсало відкрив рота, ніби збираючись заперечити, але не зміг вимовити жодного слова. Він лише відступив убік, пропускаючи гостя всередину. Рамон упевнено пройшов у вітальню, де його зустріли ошелешені Пілар і Дієго.

— Прошу вибачення за ранковий візит, — продовжив Рамон, оцінюючи обстановку. — Але справи Академії вимагають оперативності. Ми отримали вельми вражаючі роботи Енріке і вирішили, що варто обговорити з вами можливість його навчання у нас. Хто з двох юнаків є Енріке?

— Це я! Це я! — радісно підбіг Енріке.

Пілар ледь стримала своє обурення, але Рамон уже звернувся до Енріке, який миттю постав перед сеньйором Агрідо.

— Енріке, радий знайомству! Мене звати Рамон Агрідо, і я представник Академії Баленсіага, — привітався Рамон із м’якою посмішкою. — Нам дуже сподобалися твої ідеї. Ти демонструєш неймовірний талант, і Академія Баленсіага буде рада надати тобі грант на навчання, щоб допомогти розвинути твої здібності.

Енріке не міг повірити своїм вухам. Він повільно кивнув, оскільки від хвилювання не міг вимовити ані слова, але розумів, що його життя змінюється просто зараз, на його очах.

— Нікуди ми його не віддамо! — різко відрізав Гонсало, стискаючи кулаки так, що побіліли кісточки пальців.

Пілар одразу підхопила його тон, схрестивши руки на грудях:

— Та як ви взагалі насмілилися з'явитися сюди з такою нахабною пропозицією? — подивилася вона на Рамона з обуренням. — Ви хочете сказати, що збираєтеся навчати хлопчиська займатися ганчірками? Хіба він дівчинка? Це ненормально! Ми щойно вирішили звернутися до лікаря, а ви приходите з такими новинами!

— Та його не в Академію треба, а в божевільню, — пирхнув Дієго, усміхаючись, але з ноткою тривоги в голосі. — Він таке іноді витворяє, що ми за голову хапаємося.

— Я нормальний. Не вірте їм, будь ласка, — пробелькотів Енріке.

Рамон спокійно вислухав випади, зберігаючи ввічливу посмішку й незворушність.

— Я розумію ваше занепокоєння. Ваша реакція цілком стандартна і зрозуміла, — сказав він спокійно, але твердо. — Однак талант Енріке заслуговує на розвиток у відповідних умовах. Ми в Академії Баленсіага віримо, що з правильним спрямуванням і навчанням він зможе досягти неймовірних висот.

— Це ви так вважаєте, а ми — його сім'я! — вигукнув Гонсало. — Ми краще знаємо, що йому потрібно. Йому потрібна тверда чоловіча рука!

— Ми не дозволимо йому витрачати життя на подібні дурниці! — додала Пілар, злісно дивлячись на Енріке. — Це просто якась безглуздість!

Енріке, відчуваючи, як його серце стискається від болю, спробував знайти підтримку в очах Рамона, який залишався незворушним.

— Ми враховуємо вашу думку, — відповів Рамон із легким поклоном. — Але прошу вас пам’ятати, що це — його майбутнє. Рішення прийняти його до Академії вже схвалено на найвищому рівні. Ваша відмова не змінить цього факту, але може позбавити Енріке гранту і підтримки, на які він заслуговує. Енріке, тобі вже 16 років, ти можеш приймати рішення самостійно. Отже, чого б ти хотів: залишитися в сім’ї дядька й тітки, щоб їх не засмучувати, чи вирушити зі мною в захопливу подорож у світ моди?

— Звичайно ж, я піду з вами! Тут і думати нема чого! Я піду збирати речі!

— Зачекай, Енріке. Тобі нічого не потрібно з речей. Усе необхідне ми тобі надамо. Тільки візьми свій мобільний телефон і все.

— Але в мене немає мобільного телефону, — відповів Енріке.

— Як це немає мобільного телефону? — обурився сеньйор Агрідо. — Ви що, не спромоглися купити хлопцеві телефон? — гнівно подивився він на сімейство Дуран.

— Дебілам він ні до чого, — зневажливо сказав Дієго. — Ми не хотіли, щоб він обдзвонював сторонніх людей і давав свої модні поради.

— Нехай так, але як ви могли допустити таке? Як ви взагалі можете позбавляти його базових речей, які необхідні в сучасному світі? Ви самі собі суперечите: так стурбовані його «ненормальними» захопленнями, але навіть не забезпечили його тим, що потрібно кожному підлітку!

Гонсало, відчуваючи, що втрачає контроль над ситуацією, стиснув кулаки і, намагаючись виглядати впевнено, випалив:

— Не треба тут на нас кричати в нашому домі! Якщо ви заберете Енріке з собою, я подам на вас до суду! У нас є права, і ми не дозволимо комусь просто так забирати його!

Сеньйор Агрідо на мить підняв брови, ніби дивуючись зухвалості Гонсало, але потім його обличчя набуло спокійного, майже холоднокровного виразу.

— У такому разі я можу подати зустрічний позов за позбавлення хлопця мобільного телефону, — парирував він. Його голос звучав стримано, але в ньому відчувалася погроза. — Це, знаєте, цілком може бути розцінено як нехтування основними потребами підлітка. І запевняю вас, що в суді це розглядатимуть дуже серйозно.

Гонсало зблід, усвідомлюючи, що ситуація обертається не на його користь. Пілар кинула на нього погляд, сповнений занепокоєння, а Дієго нервово переминався з ноги на ногу.

— Ходімо зі мною, Енріке. Ти отримаєш усе необхідне. Я зроблю так, щоб у тебе був телефон — найкращий, який тільки можна купити, — сеньйор Агрідо простягнув руку Енріке, запрошуючи його піти за собою.

Енріке, ледь стримуючи сльози, рятівно вчепився в простягнуту руку, відчуваючи, як його охоплює полегшення. Сеньйор Агрідо, помітивши його тривогу, м’яко сказав:

— Ти можеш попрощатися з родиною, якщо хочеш.

Але Енріке не міг підібрати слів. Він стояв у дверях, розгублений і спустошений, не знаючи, що сказати тим, хто так довго його принижував.

Гонсало, помітивши його збентеження, можливо, пошкодував би, якби в ньому лишилася хоч крапля співчуття. Натомість він злісно пригрозив: