Читати книгу - "Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux"

— Енріке, послухай мене. Якщо ти підеш із цим сеньйором, то вже ніколи не повернешся в цей будинок! Чуєш?

Енріке на мить завмер, почувши погрозу Гонсало. Але потім щось у ньому зламалося. Він повернувся до дядька, подивився йому прямо в очі й спокійно вимовив:

— Ну й добре.

Ці слова прозвучали як звільнення. Без найменшого вагання він розвернувся і, не озираючись, зробив крок до нового життя, прямуючи за сеньйором Агрідо.

Глава 2

Крокуючи за сеньйором Агрідо, Енріке зупинився на ґанку будинку і завмер, не вірячи своїм очам. Перед ним стояла розкішна машина — чорний Rolls-Royce Phantom, що виблискував на ранковому сонці. Хромовані елементи й матове покриття автомобіля відбивали м’які промені світла, надаючи машині величного й вражаючого вигляду. Цей автомобіль, здавалося, втілював усе, що Енріке міг тільки уявити про багатство й розкіш.

А коли з машини вийшов шофер у бездоганному костюмі й відчинив перед Енріке масивні двері, він оторопів і застиг на місці, наче не вірячи, що це відбувається з ним. Сеньйор Агрідо, помітивши його збентеження, м’яко, але наполегливо поквапив:

— Не соромся, Енріке. Сідай усередину, у нас попереду довга дорога.

Енріке глибоко зітхнув і зробив крок уперед, відчуваючи, як його серце шалено калатає в грудях. Тримаючись за дверцята, він обережно сів у машину, відчуваючи аромат дорогої шкіри та розкоші, який огорнув його з голови до ніг.

Сеньйор Агрідо зайняв місце поруч із Енріке, і машина плавно рушила з місця. Усередині панувала тиша, яку порушував лише м’який гул двигуна і ритмічний стукіт коліс по асфальту. Через деякий час сеньйор Агрідо почав розповідати:

— Академія Баленсіага — це не просто школа. Це місце, де мрії стають реальністю, а таланти розкриваються повною мірою. Наш директор, Альваро Д'Амбладо, — людина виняткових здібностей. Він не просто керує академією, він живе і дихає модою. Кожен учень для нього — особливий проєкт, і я впевнений, що він буде радий бачити тебе серед студентів.

Енріке слухав із затамованим подихом, уявляючи величні будівлі академії та суворий, але доброзичливий погляд її директора. Однак сеньйор Агрідо час від часу відволікався на телефонні дзвінки, швидко й чітко відповідаючи на запитання або віддаючи вказівки. Проте щоразу, закінчивши розмову, він знову повертався до розповіді про академію, ніби прагнув передати Енріке її дух і атмосферу.

Альваро Д'Амбладо — шановний директор Академії Баленсіага. Він знав про темні інтриги й трагедію, що трапилася з родиною Портеро. Альваро був другом сім’ї й одним із тих, хто підтримував батьків Енріке в їхній кар’єрі. Тепер він вирішив прийняти Енріке до академії, щоб доглядати за ним і допомогти розвинути його талант.

Сеньйор Агрідо також розповів, що працює в Академії Баленсіага не тільки як особистий помічник Альваро Д'Амбладо, а й як експерт з текстилю та тканин. Він знає все про матеріали, що використовуються в моді, й має великі знання про різні тканини та їхні властивості. Його дослідження та розробки в галузі текстилю стали основою багатьох успішних колекцій, представлених в академії. Тому він закликав Енріке не соромитися й ставити йому будь-які питання, пов'язані з модою.

Розповідаючи про Академію Баленсіага, сеньйор Агрідо згадав, що, крім основного навчального плану, в академії існує безліч неофіційних, але впливових груп і товариств, пов'язаних зі світом моди. Серед них вирізняється одне таємне товариство, про яке рідко говорять уголос, хоча чутки про його вплив пронизують усю індустрію. Це товариство модних критиків, очолюване таємничим і могутнім гуру моди — Вальдемеро, який прагне контролювати весь модний світ. Енріке злегка насупився, не зовсім розуміючи, яку роль відіграють ці таємні групи і чому вони такі важливі. Його спантеличений вираз не уникнув уваги сеньйора Агрідо.

— Бачу, ти спантеличений, — помітив сеньйор Агрідо. — Не хвилюйся, усе стане зрозумілішим із часом. Але якщо почуєш ім'я Вальдемеро, запам'ятай одне: тримайся подалі від цієї людини й усього, що з нею пов'язано. Це не просто порада — це попередження.

Енріке злякано кивнув, і сеньйор Агрідо сказав, що йому треба залишити Енріке ненадовго. Він дав команду шоферу зупинитися біля магазину й вийшов із салону, залишивши Енріке наодинці з думками. Енріке намагався осмислити все, що дізнався: таємні товариства, загадковий Вальдемеро, Академія Баленсіага, до якої його прийняли з такою пошаною — усе це здавалося нереальним. Але серед усіх цих думок одна вирізнялася особливо: ким би не був цей Альваро Д'Амбладо, Енріке був тепер до скону йому вдячний за те, що той витягнув його з сімейного пекла.

Сеньйор Агрідо швидко повернувся в машину, тримаючи в руках маленьку коробочку. Він простягнув її Енріке.

— Ось, це тобі. Тепер ти зможеш бути на зв'язку зі своїми новими й майбутніми друзями.

Енріке ледь вірив своїм очам. Перед ним був новісінький мобільний телефон. Він часто бачив, як його кузен захоплено користувався своїм телефоном, і завжди заздрив йому. Але тепер у нього самого в руках був цей диво-апарат! Усередині все перевернулося від емоцій, що нахлинули.

— Дякую, — тільки й зміг вимовити він, відчуваючи, як серце переповнює вдячність.

Сеньйор Агрідо, помітивши, як Енріке з благоговінням тримає новий телефон, з усмішкою запитав:

— А чи був у твого кузена мобільний телефон?

— Так, у нього було кілька телефонів, — відповів Енріке. — Два чи три, не пам’ятаю точно.

— Цікаво, — продовжив сеньйор Агрідо. — А чи дозволяв він тобі ними користуватися?

Енріке трохи помовчав, а потім відповів:

— Ні, він був дуже жадібним. Ніколи не дозволяв мені користуватися своїми телефонами.

Сеньйор Агрідо, помітивши засмучення Енріке, швидко переключився на більш позитивний настрій.

— Ну що ж, нумо роздивімося, як працює цей телефон, — сказав сеньйор Агрідо, поквапивши Енріке розкрити коробку. — Не гай часу, відкривай!