Читати книгу - "Тисяча - і одна ніч на трьох, Ева Роман"

- Схоже, надто сильно довіряла, – все з тією ж поблажливою усмішкою відповів Андреас. Він був також другом і теж не першої молодості. Хоча з німцями вгадати реальний вік на вигляд завжди непросто. Він може бути лисіючим і пузатим чоловічком професорського вигляду - і виявиться, що йому всього 25. А засмаглий красень із дредами в стильних конверсах раптом виймає пенсійне посвідчення у транспорті. Але з Андреасом все було ясно, жодних секретів – під сорок, у шлюбі 18 років, будинок із виплаченою зовсім недавно іпотекою, двоє дорослих синів, дружина медик – і купа фірмового європейського позитиву із серії «Присядьте, заваріть ромашковий чай і заспокойтеся. Все буде зрештою добре». Він допомагав українським біженцям у рамках благодійної організації « Sonne für alle », оскільки через своє східнонімецьке походження трохи розмовляв російською і нібито міг сприяти комунікації двох доброзичливих націй - Німеччини і України. І начхати їм було, що є різниця, російська чи українська. Для них не було. Головне порозумітися хоч якось, це важливо при оформленні прописки чи відкритті банківськооо рахунку.

- Що ти маєш на увазі? - З викликом запитала Діна. - Я ще й винна, що він пропонує таке?

- Цього я не казав. Ми у Європі. Тут навіть напівголій жінці на вулиці не можна нічого подібного пропонувати. Хіба що накинути пальто, щоб не замерзла, – зауважив Андреас. — Але ж він — не німець, він ваш. І що з того, що 25 років тут. І якщо ти ходила пити з ним каву, запрошувала його до себе до хати, зустрічала з ним Новий рік...

- Але не з ним одним! Там були мої друзі та його дружина, між іншим!

- Але ж ти особисто запросила його! Приготувала йому подарунок. І дозволяла, напевно, цілувати при зустрічі, купувати тобі каву та пончики. Розповідала йому всі подробиці про свою книгу.

- Я нічого такого не розповідала! – не погоджувалася Діна. - Не більше, ніж решті.

- Мені ти розповіла, що коли тренуєшся у фітнес-студії, це надихає тебе на написання еротичних сцен, – м'яко заперечував Андреас. - Ти запитала, чи можна вважати тебе збоченкою і німфоманкою, якщо ти дивишся на тіла чоловіків і жінок, що потіють під час тренування, бачиш як наяву своїх героїв, коли вони займаються сексом.

- Я не мала на увазі, що мене це збуджує, - похитала головою Діна. - Я просто сказала, що я не звичайний письменник, мене не надихають море, небо, хмари. Зате жуйка повз урну може показати мені новий розділ. А енергетик, що капає на майку спортсмена – цілий розділ. Це сексі, бо без вдавання, не прилизане і чистеньке, а по-справжньому. І що з того? У музеях, наприклад, я надихаюся на ліричні моменти – дитинство, минуле моїх героїв. Психоаналіз ... Особливо в етнографічному. Статуї це теж сексі. А картини я не особливо люблю, хіба що графіку та Ван Гога.

- Але це відвертості, які чоловіки певного ґатунку можуть прийняти як заклик, - пояснив Андреас. - Дивно, що ти цього не розумієш.

Діна все розуміла. Ще в десятому класі мати однокласника нагадала їй на картах, що в неї в житті все добре буде. Якщо вона навчитися не довіряти всім підряд всю себе. І виявилася права. Взяти хоча б колишнього чоловіка, на якого вона переписала заповідану покійною бабусею однушку. Втім, насолоджувався він нею недовго зі своєю новою нареченою - ракета зарядила прямо у вікно кухні, на щастя, молодят там на той момент не було, встигли спуститися в укриття. 

- Все одно він не мав права так поводитися, - категорично заявила Діна. – Він знав, як мені дорога моя книга, знав, як важливо для мене все, що з цим пов'язано, і як сильно я хочу досягти успіху, але мені не вистачає грошей навіть на редактора… І запропонував таке! Чорт, та справжній друг ніколи б на цьому не зіграв! Навіть наречений не зіграв би! Міг би сказати в крайньому випадку – я позичу тобі. І віддаси потихеньку, коли встанеш на ноги і будеш знаменитою. А він... Така мерзенна маніпуляція...

- Ми, чоловіки, іноді справжні тварини… - сказав Андреас і на його губах з'явилася та сама загадкова усмішка, яку Діна вже бачила зовсім недавно. Чорт. Це до чого б?! – Це факт. А ти розумна та приваблива молода жінка, яка пише книгу… Ти активно ведеш сторінку в Інстаграм, знімаєш ролики на Ютьюб. Приготуйся ще й не до таких пропозицій, моя дорога Діна Періс. Чому, до речі, Періс?

- Тому що за чоловіком я Васильєва і мені таке ім'я у наш час зовсім не на руку, – відповіла Діна. - А Періс у написанні латиницею це все одно що Париж. А мені подобається Париж. Я там була і хочу ще.

- Але ти пишеш свої книги кирилицею, – резонно заперечив Андреас. - Твій псевдонім написаний на обкладинці кирилицею.

- Так. Зараз. Поки що. Але коли я публікуватимуся на Амазон…

- О, які у нас амбіції! Боюся, що на якісний переклад потрібно трохи більше тисячі, - реготав Андреас. - І ти, безумовно, її заробиш і накопичиш, або вигадаєш, як взяти кредит…

- Мені не дають кредит, тому що у мене параграф 24 із перебуванням на обмежений термін, а у них негативний досвід із українцями, які набрали в кредит меблів, телевізорів та айфонів та поїхали на батьківщину, – з прикрою нагадала Діна. - Я навіть контракт на телефон не можу через це укласти! І це при тому, що я офіційно працюю та плачу податки.

- Все буде зрештою добре, - запевнив її Андреас і як би сильно вона його не любила - як справедливого і чуйного друга, зрозуміло, - зараз їй захотілося зіштовхнути його в річечку з містка, яким вони саме проходили. - Ти отримаєш кредит, купиш телефон, потім видаси книгу і розбагатієш ...

- Якщо тільки раніше в психіатричну лікарню не потраплю і мене не виселять додому, як нам усім загрожують!

- Не виселять, – похитав він головою. - Тобі нічого не загрожує, адже ти вивчила мову і працюєш. Німеччині потрібні робочі руки, молоді перспективні люди і особливо жінки, здатні дати потомство... А якщо це і станеться, тебе попросять повернутися на батьківщину, я на тобі одружуся, і ти тоді ти зможеш легально залишатися в Німеччині до кінця свого життя.