Читати книгу - ""Ніч драконячих див, Bogdana reider"

Фірін летів над засніженими вершинами гір, розглядаючи світ, занурений у зимовий спокій. Він бачив безліч будинків, вікна яких мерехтіли теплим світлом, але серед них була одна оселя, яка привернула його увагу. Це був маленький дерев’яний будиночок на околиці селища, де час здавався застиглим. Дракон відчував, що тут ховається щось особливе — мрія, яка колись жила, але була забута.

Фірін обережно приземлився на пагорб біля будинку. Його крила створили ледь чутний вітер, що підняв зі снігу дрібні блискітки. Він наблизився до вікна й заглянув усередину.

У теплій кімнаті біля каміна сиділа жінка. Її обличчя було задумливим, а руки тримали чашку чаю, від якої підіймалася пара. Це була Марія. Колись її пальці з легкістю грали найскладніші мелодії на піаніно, але тепер її руки більше звикли до хатніх справ і шиття. У кутку кімнати стояло її старе піаніно, покрите тканиною, мов забутий друг.

Дракон спостерігав за нею з сумом, але й надією. У Марії було те, що робило її особливою — талант, який міг приносити радість, але який вона сховала глибоко в собі. Фірін відчув, що ця ніч може змінити її життя.

Він відкрив свій чарівний мішок і дістав маленький золотий камертон, який випромінював м’яке світло. Камертон був зачарованим: його звучання могло пробуджувати спогади, натхнення і мрії. Дракон обережно поставив його на підвіконня, залишивши свій подарунок, і тихо змахнув крилами, піднявшись у нічне небо.

На світанку Марія відчинила вікно, щоб впустити свіже повітря, і побачила камертон. Вона взяла його в руки, не розуміючи, звідки він узявся. Але як тільки її пальці торкнулися металу, вона відчула тепло, яке ніби пробігло її тілом. Її серце стислося, а потім затріпотіло, як тоді, коли вона вперше доторкнулася до клавіш піаніно в дитинстві.

Марія легенько вдарила камертон об край столу, і в кімнаті розлилася чиста, дзвінка нота. Цей звук здався їй знайомим, як голос старого друга, що кликав її назад до музики. Вона обережно зняла тканину з піаніно, провела пальцями по клавішах і сіла. Спочатку її руки тремтіли, але потім, ніби за покликом серця, вони почали грати.

Перші ноти були нерівними, але з кожною секундою музика ставала впевненішою. Її мелодія була наповнена радощами та смутком, натхненням і спогадами. Звуки піаніно проникли крізь стіни й рознеслися вулицями селища.

Люди зупинялися, почувши мелодію. Вона нагадувала їм про моменти щастя, яких вони давно не відчували. Діти, які гралися у дворі, раптом затихли, прислухаючись до цієї чарівної музики. Дорослі, які поспішали у своїх справах, зупинялися, ніби вражені магією.

Невдовзі біля будинку Марії зібралося ціле селище. Люди стояли мовчки, насолоджуючись звуками, що гріли їхні душі. А Марія, граючи, зрозуміла, що її музика може бути подарунком не лише для неї, а й для інших.

Коли вона зупинилася, у вікно влетів теплий вітерець, мов вдячність від невидимого друга. Вона поглянула на камертон, який усе ще лежав на столі, і посміхнулася.

На пагорбі неподалік стояв Фірін. Його очі сяяли радістю, коли він бачив, як маленький дарунок змінив ціле селище.

— Музика зцілює серця, навіть якщо вони були давно розбиті, — тихо сказав дракон, піднявшись у небо, щоб продовжити свою подорож.