Читати книгу - "Я тебе не забуду, Лана Цисаревська"

Сьогодні ввечері ми мали прибути до Чернівців, переночувати в готелі, а вранці вразити до глибини душі солідних товстосумів.

- Не страшно, - я почав жувати пиріжок, прокручуючи в голові варіанти, як дістатися до пункту призначення без багажу, документів і до настання ночі. Так, щоб ніхто не дізнався, що нас немає в поїзді. 

 - Так, Саня їде в поїзді, я зателефоную, попрошу, щоб він наші сумки забрав і в готель відніс.

- Наші сумки замість нас на презентацію підуть, так? - не витримала Катя.

- Ми їх наздоженемо, жуй пиріжок, - я впевнено взявся за свій обід.

- У мене апетит пропав, - зовсім занепала духом Катюха.

- Лопай давай. Дорога в нас довга буде, менше зупинок, швидше доберемося, - я говорив це і плескав себе по кишенях, намагаючись зрозуміти, що в мене є із собою, окрім телефона, навушників і якогось паперового дріб'язку.

- Як доберемося-то?

- На машині, - відповів я і, взявши її за руку, потягнув за собою на вихід із вокзалу. - Йдемо швидше.

Що ж іще залишалося бідоласі, як не попрямувати за мною, поспіхом ковтаючи сльози з пиріжком уприкуску.