Читати книгу - "Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова"

На що бабуся лише лукаво усміхнулася, продовжуючи вправно перебирати спицями та вив'язувати якийсь чудний візерунок. Але Яшці чомусь здавалося, що це гарне порівняння, і воно має бути неодмінно таким.

Ось і зараз, згадавши бабусині слова, малюк задумався: «А що, власне, дорослі ховають там, на антресолях?»

Чергова загадка, яку йому належить розгадати.

Яшка повернувся на бік, засунув руку під подушку, дістав маленький кишеньковий ліхтарик, який завчасно заховав там на всякий «пожежний» випадок. Під «пожежним» випадком малися на увазі ось такі хвилини, як зараз, коли страшно і не спиться.

Озброївшись ліхтариком, новоспечений ковбой в піжамі в червоно-синій горошок «обстрілював» темряву, супроводжуючи дію цю, як в кіно, характерними звуками, що імітують стрільбу з пістолета. За допомогою ліхтаря хлопчик виписував на стінах і дверях шафи (особливо у верхній зоні, що найбільше цікавила його) різні кренделя, спрямовуючи промінчики вліво-вправо в пошуках ймовірного шпигуна.

Після закінчення операції із «зачистки» кімнати «зброя» поверталася назад – під подушку. Тоді Яків Петрович, задоволений і втомлений, міг нарешті розслабитися і дозволити доброму пану Соньку, про якого розповідала мама, посипати його голову чарівним порошком, щоб наснилися неодмінно добрі і казкові сни.

А ще, згадалося Яшці, мама завжди цілувала його перед сном в щоку і ніжно шепотіла на вушко:

–  Нехай насниться тобі птах золотий на срібному коні, що вихором скаче по зеленій траві!

«Але сьогодні мама мене не поцілувала...» – подумав малюк, вже засинаючи і не чуючи, як нагорі щось скрипнуло, і біла вішалка захиталася з боку в бік, тихо постукуючи: тук-тук... тук-тук...