Читати книгу - "Нескорене серце: принцеса Ютен-Дора, Юліана Чава"

– Ще трохи, панове, ще трохи. Ще зовсім трохи, шановні, – я почула хрипкуватий чоловічий голос, а на одній зі стін побачила широкі страхітливі тіні чоловічих постатей.

Я швиденько знайшла якусь велетенську кам'яну брилу і заховалася за нею так, щоб можна було непомітно спостерігати за тим, хто наближається. До рук взяла кілька камінців про всяк випадок.

З-за кутка печери я побачила дуже великі широкі залізні, трохи заржавілі, вози, які тягнули низенькі чоловічки, вбрані в замазаний сірою пилюгою, подекуди продірявлений, одяг. Один з цих чоловічків йшов попереду всіх і не тягнув возів. Він був одягнений набагато охайніше за інших, а на носі мав круглі великі окуляри. Цей чоловічок тримав у руці великого масляного ліхтаря, підсвічуючи усім дорогу, і постійно підбадьорював тих, хто з останніх сил тяг вози. Певно, він був головний серед них. У возах брязкало й тьмяно іскрилося дорогоцінне каміння різної форми, розмірів і кольорів.

З усієї цієї картини я зрозуміла, що це справжнісінькі гноми. Що ж мені тепер робити? Знаю, гноми бувають й хороші, але я не маю досвіду спілкування з чарівними істотами з казок! Може, я потрапила у "Білосніжку"?