Читати книгу - "Метелик над річкою, Шайна Даймонд"

– Сідай, підвезу тебе. – Але мені в інший бік… – Ні, ти маєш поїхати зі мною. – Що? Про що ти взагалі, я не розумію. Хлопець за кермом п’ятірнею відкинув волосся кольору меду з обличчя і сумно всміхнувся мені, а тоді сказав: – Твоє волосся… Я схопилася долонями за свої довгі червоні пасма й брудно вилаялася, бо моє волосся чомусь зробилося мокрим і з нього струменіла вода. Поки я, нічого не розуміючи, намагалася витиснути вологу з волосся – хлопець вибрався з машини і наблизився до мене, розкривши обійми: на обличчі була все та ж сумна усмішка. Я різко позадкувала, виставивши долоні вперед у захисному жесті: – Слухай, що б ти не задумав – раджу відкинути це і не наближатися до мене! Я буду кричати і сюди збіжаться мешканці всієї околиці… – Час завершити справу, Русалонько.