Читати книгу - "Поруч у темряві , Кері Ло"

— Що ж, це доволі логічно. Не бачу тут нічого дивного. А він, це генеральний директор? Він красунчик?

Я одразу розумію, до чого вона веде.

— Емі, — обурююсь я.

— А що я такого сказала? Тобі треба відволіктися! Останні два місяці ти все більше і більше заганяєш себе в депресію. Так не можна. Як то кажуть, клин клином вибивають.

— Я розумію, але не можу, — зітхаю я. На очі мимоволі навертаються сльози. — Мені досі боляче. Я не можу це відпустити. Цей біль просто зжирає мене зсередини, і я нічого не можу з цим зробити. Більше ніколи не хочу опинитися в такій ситуації. Краще вже бути одній, — мій голос зривається, і я тихо плачу.

— О, люба, пробач. Я не хотіла. Чому я така дурна? Обіцяю, більше ніколи не говоритиму про це. Якщо ти хочеш бути одна — добре. Головне, щоб тобі було спокійно, — Емі робить коротку паузу, а потім додає: — Але все ж… Він красунчик? Мене ж розірве від цікавості.

Я починаю сміятися крізь сльози. Поступово заспокоюючись і радію,  що в мене є така подруга, як Емі. Вона робить мій біль трішки легшим. Узагалі не уявляю, як би я впоралася без неї.

— Що ж, — відповідаю я трохи заспокоївшись, — він справді красунчик. Йому років тридцять, дуже високий, довгі ноги, широкі плечі, темне волосся й неймовірно красиві сині очі.

— Ооо, я тобі заздрю. От пощастило, не те що мені. Мій бос маленький, із пузом і лисиною, — зітхає Емі. Я усміхаюся. Емі така Емі.

— Я ж сказала, що мене це не цікавить. 

— Та зрозуміла я, але ж погодься, що на красивого боса приємніше дивитися, ніж на такого як в мене. 

Ще кілька хвилин говорю з подругою, потім прощаюся і вирушаю додому. Попереду вихідні, а потім нова робота. Треба налаштуватися. Було б добре ще й виспатися, але це, мабуть, малоймовірно.

Вітаю на сторінках моєї історії. Це моя перша книга, тож сподіваюсь вона вам сподобається і захопить вас так само, як і мене.

Залишайте свої відгуки та діліться враженнями. Підписуйтесь, щоб не загубитися🤍