Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу"

Постать випростала руки вперед, щоб захистити себе від зіткнення, але вдарило її лише хвилею води з калюжі, через яку промайнула машина.

На якусь мить все навколо освітив спалах блискавки. Цього часу було достатньо, щоб самотня і змокла постать змогла прочитати маленький напис на задньому склі, перед тим як машина зникла в темряві.

На її превеликий подив той напис вказував: «Інше моє авто теж Порше».

Розділ 2

Роб МакКіна був жалюгідним покидьком і прекрасно знав це. На своєму життєвому шляху він зустрів чимало людей, які прямо так йому і казали. Тому Роб не бачив жодних вагомих причин з ними не погоджуватись, крім однієї, зовсім очевидної: він не погоджувався з людьми, особливо з тими, які йому не подобалися, а до них, за останніми підрахунками, входили абсолютно всі.

Він зітхнув і перемкнув передачу.

Місцевість почала підійматись, а його вантажівка була сильно навантажена датськими регуляторами термостатів.

За своєю природою Роб не був таким похмурим. Принаймні він на це сподівався. Все це через дощ, який його пригнічував. Постійний дощ.

Зараз також дощило, просто так, для різноманітності.

Це був особливий тип дощу, який він особливо ненавидів, особливо коли їхав за кермом. Він навіть мав номер для нього. Це був дощ номер 17.

Колись давно він прочитав, що ескімоси мають більш ніж двісті різних слів для опису снігу, без яких їхні розмови, мабуть, були б досить монотонними. Ось чому вони вирізняють тонкий сніг і товстий сніг, легкий сніг і важкий сніг, брудний сніг, крихкий сніг, шквальний сніг, сніг, який віє, сніг, який нападав з підошов чобіт твого сусіда на щойно вимиту підлогу твого іглу, зимовий сніг, весняний сніг, сніг, який ти пам'ятаєш з дитинства, і який набагато кращий за, будь-який, сучасний сніг, гарний сніг, пухнастий сніг, сніг з горбів, сніг з долин, сніг, що йде зранку, сніг, що йде ввечері, сніг, що раптово почався як тільки-но ти зібрався на рибалку, сніг, на який, незважаючи на всі зусилля тренувати їх, надзюрили твої собаки.

Роб МакКіна вирізняв двісті тридцять один тип дощу, що увійшли до його маленької книжечки, і кожен з яких він ненавидів.

Він знову перемкнув передачу і вантажівка збільшила оберти. Вона комфортно гуділа під вагою всіх тих датських регуляторів термостатів.

Відтоді як Роб залишив Данію минулого ранку, він проїхав через номер 33 (легенький невеличкий дощ, що лише робив дорогу мокрою), 39 (великі важкі краплі), від 47 до 51 (вертикальна легенька мжичка, яка переходить через похилий гострий легенький дощик до середньої проливної грози), 87 і 88 (два остаточно відокремлені різновиди вертикальної проливної зливи), 100 (післягрозовий пронизливий шквал), всі типи шторму між 192 і 213 за раз, 123, 124, 126, 127 (м'який і середньої сили, холодний, поривчастий, постійний і перемінний стукіт по кабіні), 11 (легенькі краплини), а якраз зараз йшов його найбільш неулюблений з усіх — номер 17.

Дощ номер 17, який без кінця стукав по лобовому склу, настільки сильно, що не було різниці між увімкненими і вимкнутими двірниками.

Він спробував перевірити цю теорію і на короткий час вимкнув їх. Стало набагато гірше. Більше того, після того як він знову увімкнув двірники краще не стало.

Насправді один з них почав відриватись.

Двірники почали грати симфонію із шурхоту, скрипіння і хлюпання. Шу-шух-шух, хлюп-шух, хлюп-шух, шух-хлюп, шух-хлюп, шух-хлюп-хлюп-хлюп-кххх.

Він штурхнув руль, вдарив ногою в підлогу, стукнув касетний програвач аж той почав грати Баррі Манілоу, знов його бив доки той не перестав, і все це під добірну лайку і прокльони.

В той самий момент коли його лють досягла вершини, в світлі фар пропливла ледь помітна, через пелену дощу, постать на узбіччі.

Бідолашна фігура була вся забризкана, дивно одягнена, мокріша за видру в пральній машині, стояла і махала рукою аби її підвезли.

— Бідолашний хлопець, — подумав Роб МакКіна, розуміючи, що існує хтось з більшим правом почуватися кепсько ніж він сам, — він, мабуть, промерз до кісток. Дурниця з його боку, намагатися піймати машину в таку паскудну ніч як ця. Весь холодний, мокрий, а вантажівки, які проїжджають повз, оббризкують з калюж.

Він струснув головою, знову зітхнув, повернув кермо і в'їхав у величезну калюжу.

— Бачите, що я маю на увазі? — сказав він сам до себе, швидко долаючи водну перешкоду, — інколи вам трапляються покидьки на дорозі.

Через кілька секунд у дзеркалі заднього виду з'явилось розмите зображення подорожнього, який стояв весь промоклий на узбіччі.

На якусь мить йому сподобалось те, що він зробив. Ще через мить або дві йому не сподобалось те, що йому сподобалось те, що він зробив. Пізніше йому сподобалось те, що йому не сподобалось, те що йому сподобалось те, що він зробив, і задоволений собою він поїхав далі.

Принаймні він компенсував те, що його обігнало Порше, яке він старанно блокував останні двадцять хвилин.

Водій і далі продовжував їхати, а за його вантажівкою тяглися дощові хмари. Хоча Роб МакКіна і не знав цього, та насправді він був Богом Дощу. Все, що він знав, це те, що його життя складали жалюгідні будні, які плавно переходили у паршиві вихідні. В той же час, всі відомі в світі хмари любили його і хотіли бути ближчими до нього, плекати і поливати його.

Розділ 3

Наступні дві вантажівки вели не Боги Дощу, але вони повторили те ж саме.

Самотня постать пленталась, чи скоріше хлюпала, далі доки не з’явився пагорб, за яким і залишилася підступна калюжа.

Через якийсь час дощ почав втихати і навіть місяць на мить показався з-за хмар.

Рено проїхало повз, а його водій несамовитими і складними сигналами намагався показати самотній постаті, що він був би радий її підвезти, але саме зараз в нього не виходить, тому що він прямує в протилежному напрямку від того, в якому йшла фігура, і не важливо який це напрямок, і він сподівається, що його зрозуміють. Водій завершив свої сигнали підбадьорливо піднявши великого пальця, що означало, що він сподівається, що постать почувається добре, незважаючи на те, що їй холодно і вона трішки більше ніж повністю мокра, і він постарається підвезти її якось іншим разом.

Самотня фігура попленталась далі. Проїхав Фіат і точно повторив дії Рено.

Максі проїхала іншою стороною дороги і блимнула фарами, хоча, що це означало: «Привіт» або «Вибач, але