Читати книгу - "Сині тіні, TODO ADDER"

Аудиторія середнього розміру, із прозорими стінами, що виходять і на вулицю, і всередину будівлі. Спочатку тест, потім викладач викликав студентів по черзі, ставлячи загальні питання. Я відповів добре. Усе йшло гладко.

Аж раптом крізь скляну стіну я побачив, як четверо хлопців змійкою заходять до приміщення. Вони прямували до дверей аудиторії. Увійшли. Дістали зброю.

– Всім мовчати! Хто тут євреї? Вийти до викладача!

Тиша. Напруга зависла в повітрі. Я непомітно сховав канцелярський ніж у рукав і нахилився до друга.
– У мене ніж.
– Не дури, – тихо відповів він.

Викладач повільно вказав на кількох студентів. Часу на роздуми не залишилося. Автоматичним рухом я кинувся вперед. Один удар – перший, другий, третій, четвертий. Вони стояли, ніби загіпнотизовані, не встигаючи зреагувати. Кров – синя. Вони падали. Обличчя змінювалися. Це були не люди.

Викладач глянув на мене.
– Ти про це пошкодуєш, – сказав він. Його тіло почало трансформуватися: шкіра стала лускатою, очі пожовтіли. Він перетворився на ящера. У руках – дві натягнуті нитки. Я не вагаючись перерізав їх.

Аудиторія зникла. Навколо розкинулося весняне поле: вогка земля, свіже повітря. Ящер, мов загнаний олень, кинувся тікати.

Позаду хтось гукнув:
– Не топчи городи, бо пристрелять!

Сміх розірвав тишу.

Кінець