Читати книгу - "Серце вовка, Дроянда"

Ліс тиснув навколо, немов величезний темний ковдра, поглинаючи звуки, окрім тих, що створював сам Феш. Його кроки були тихими, але серце билося так швидко, що здавалося, його чути навіть крізь дерева. Чорне волосся, що ковзає по плечах, і холодні, як зимовий вітер, голубі очі — він був наче частиною цього лісу, але сьогодні все змінилося. Вона була тут.

Запах її присутності був невловимим, але від нього в нього в грудях стиснулося — його інстинкти відразу спрацювали. Це був запах чужого вовка, але більше того — це був запах її. І це відчуття було настільки сильним, що він не міг зупинити себе, навіть коли перед ним з’явилася вона.

Василиса. Тіло, здавалося, було зроблено з вогню і світла, а погляд її синіх очей був, як холодний відблиск місяця на поверхні озера — глибокий і загадковий. Вона була чудова, і все в ній викликало безліч емоцій у серці Феша: страх, спокусу, цікавість і... щось більше.

Він стояв, спостерігаючи за нею, і раптом зрозумів, що не може відвести погляду. Це було не лише про клан. Це було про те, що між ними вже щось існувало.

— Ти... з іншого клану, — сказав він, намагаючись залишити голос холодним, але в ньому було щось схоже на тремтіння. Він не міг цього приховати.

Василиса стояла перед ним, не поспішаючи з відповіддю. Її погляд не був наляканим чи рішучим — він був наповнений розумінням, як якесь тихе, спокійне море, яке ніби готове поглинути його.

— А ти? — її слова були м’якими, але вони проникали глибоко в його душу, мов непомітний, але рішучий потік. — Чи твоє серце належить твоєму клану, Феше?

Феш відчував, як його груди стискаються, і хоча він намагався виглядати спокійно, у його серці розгоралося полум’я. Вона знала його більше, ніж будь-хто інший. Її слова запалювали те, що він намагався приховати — те, що було сильніше за будь-які кланові правила.

— Ти не відповіла на моє питання. Ти чому тут? — його голос став жорстким, наче він намагався захистити себе, тримаючи свої почуття під контролем.

Василиса не зупинилася, її очі все одно залишалися з ним. Вона зробила крок ближче, і між ними знову запала тиша. Той простір, який був між ними, здавався надзвичайно важким і наповненим емоціями, яких не можна було виразити словами.

— Я тут, тому що моє серце не може залишити тебе у світі, де ти один, Феш. Ти знаєш це краще за мене.

Ці слова прозвучали, як подих вітру, що проникає в душу, змушуючи його серце забитися швидше. Він зібрався з силами, намагаючись не піддаватися цьому теплу, що прийшло з її слів.

Феш закрив очі на мить, зберігаючи вигляд спокою. Але серце все ще відчувало її вплив, і це було неможливо контролювати. Він не хотів, щоб це сталося, але вона вже зачепила його найглибші почуття.

— Ми не можемо бути разом, Василисо. Наші клані не дозволяють цього. — його слова були тверді, але вже не мали того ж переконання, що були раніше.

Василиса зробила крок ближче, її погляд став ще більш рішучим, хоча й сповнений ніжності.

— Я знаю, але серце не питає дозволу, Феш. Воно вирішує за нас. — її голос був тихим, але наповненим тими емоціями, які неможливо було не відчути. Вона говорила про те, що вже давно було між ними.

Феш залишався мовчазним, але його внутрішній світ почав крушитися. Вона була права. Все, що він відчував, було не просто про них, це було щось більше, щось, що він не міг контролювати.

Тиша між ними наростала. Її очі дивилися на нього так, ніби вони бачили всю його душу. І в ту саму мить, коли він зрозумів, що не може більше її уникати, що він не може більше бігти від своїх почуттів, він зробив крок до неї.

Тепер між ними не було нічого, крім їхнього взаємного зв’язку. Вони стали одне ціле, і цей момент став початком нового шляху, що веде їх через всі труднощі і боротьбу.