Читати книгу - "Серце вовка, Дроянда"

Феш не міг перестати думати про Василису. Протягом усього вечора, коли він повернувся до свого табору, її образ не покидав його. Оранжеве волосся, її сини очі, і цей відчутний біль у серці, що разом з нею прийшов, залишалися у ньому навіть після того, як ніч огорнула все навколо.

Він сидів біля вогню, дивлячись на язики полум'я, що пломеніли в темряві. У його душі щось змінювалося — він не міг повірити, що цей момент змусив його забути про всі правила і все, що він звик приймати як належне. Чому вона була така важлива для нього? Чому він не міг просто відпустити все це і забути про неї?

Стук кроків відразу змусив його насторожитися. Це був один з його людей, з його клану. Шершень, молодий вовк, який завжди був на сторожі, наближався до Феша.

— Ти весь вечір сидиш тут, з тобою все в порядку? — запитав він, його голос був сповнений пильної уваги.

Феш не відповів одразу. Він не хотів ділитися своїми переживаннями з кимось, навіть з найближчими друзями. Це було занадто особисто.

— Ти чув про неї? — нарешті, Феш заговорив, його голос був важким, ніби кожне слово дається з великою працею.

Шершень нахмурився, підійшов ближче. Він знав, що Феш не любить говорити про свої емоції, і це було рідкість для нього, коли той згадував когось із зовнішнього світу.

— Про кого ти? — запитав він, обережно, ніби боячись порушити важливу тему.

— Про Василису. — Феш все-таки вимовив її ім’я. Це було як прокляття, але він не міг більше цього приховувати.

Шершень замовк на мить, і вираз його обличчя став серйозним.

— Вона з іншого клану, Феш. Ми з тобою обоє це знаємо. — його голос став різким, хоч він і намагався не видавати емоцій.

Феш кинув погляд на вогонь, наче намагаючись розібратися з тим, що відбувалося всередині нього.

— Я знаю, але це не те, про що я думав. Це щось більше. Я відчуваю це.

Шершень сів поруч, його погляд залишався уважним, але він був схильний допомогти. Він знав, що у Феша завжди була схильність до самотності, але коли той почав відчувати прив'язаність, це стало для нього чимось дуже сильним.

— Ти впевнений, що це любов? — запитав Шершень, його слова мали відтінок хвилювання, хоча він намагався залишатися спокійним. — Адже ми з вами повинні бути обережні. Кланам не подобаються такі стосунки.

Феш відчув, як у нього починає зростати роздратування. Він не хотів, щоб хтось ще вирішував за нього, що правильно.

— Ти не розумієш, Шершень. Я не знаю, що це, але вона... вона змусила мене відчути, що є щось більше, ніж просто правила кланів. — його голос звучав певною мірою заклопотано, ніби він сам був здивований своїми словами.

Шершень лише кивнув, але нічого не сказав. Він знав, що Феш має сильну волю, і якщо він вже прийняв таке рішення, його буде важко змінити.

У той час, у лісі, де Феш залишався в темряві, Василиса не могла позбутися думок про нього. Кожен її крок, кожен рух був як нагадування про те, що їхній світ змінився, і що вони тепер опинилися в ситуації, де боротьба за свої почуття стає випробуванням. Її серце важко билося, коли вона згадувала їхню зустріч. Він був саме таким, яким вона його уявляла, але все ж єдине питання, що не залишало її: чи була вона готова йти на цей ризик, готова поборотися за це кохання, яке могло привести до великої битви?

Вона поклала руку на своє серце, відчуваючи, як вона болить від цього вибору.

— Я не здамся, Феш, — прошепотіла вона, її голос тремтів від того ж внутрішнього збурення, що й у нього.

І так, кожен з них живе з думкою, що незабаром вони зустрінуться знову, але ця зустріч принесе з собою не тільки радість, а й біль, боротьбу та сумніви. Що буде, коли клан стане на їхньому шляху? Чи будуть вони готові ризикувати всім заради кохання?