Читати книгу - "Війна і мир 1-2"

Анна Павлівна майже заплющила очі на знак того, що ні вона, ні хто інший не можуть судити про те, що бажане чи подобається імператриці.

— Monsieur le baron de Funne a été recommandé à l'impé-ratrice-mère par sa soeur[14], — тільки сказала вона сумним, сухим тоном. У той час, як Анна Павлівна назвала імператрицю, обличчя її раптом показало глибокий і щирий вираз відданості й пошани, поєднаний із смутком, що з нею бувало кожного разу, коли вона в розмові згадувала про свою високу покровительку. Вона сказала, що її величність зволила виявити до барона Функе beaucoup d'estime[15], і знову погляд її пойнявся смутком.

Князь байдуже замовк. Анна Павлівна, з властивою їй придворною і жіночою спритністю і швидкістю такту, захотіла і дати щигля князеві за те, що він насмілився так висловитися про особу, рекомендовану імператриці, і разом з тим утішити його.

— Mais à propos de votre famille[16], — сказала вона, — чи знаєте ви, що вашою дочкою відтоді, як вона виїжджає, fait les délices de tout le monde. On la trouve belle, comme le jour[17].

Князь нахилився на знак пошани і вдячності.

— Я часто думаю, — говорила далі Анна Павлівна по хвилинній мовчанці, подаючись до князя і приязно усміхаючись до нього, неначе даючи зрозуміти цим, що політичні і світські розмови кінчилися і тепер починається задушевна, — я часто думаю, як іноді несправедливо розподіляється щастя життя. За що вам доля дала двох таких гарних дітей (за винятком Анатоля, вашого молодшого, я його не люблю, — вставила вона безапеляційно, звівши брови) — таких чудових дітей? А ви, далебі, менше за всіх ціните їх, і тому їх не варті.

І вона усміхнулася своєю екзальтованою усмішкою.

— Que voulez-vous? Lafater aurait dit que je n'ai pas la bosse de la paternité[18], — сказав князь.

— Облиште жарти. Я хотіла серйозно поговорити з вами. Знаєте, я незадоволена вашим меншим сином. Між нами кажучи (обличчя її прибрало журного виразу), про нього говорили в її величності і жаліють вас…

Князь не відповідав, але вона мовчки, значущо дивлячись на нього, чекала відповіді. Князь Василь скривився.

— Що ж мені робити? — сказав він нарешті. — Ви знаєте, я зробив для їх виховання все, що може батько, і обидва вийшли des imbéciles[19]. Іполит принаймні безтурботний дурень, а Анатоль — турботний. Ось одна різниця, — сказав він, усміхаючись більш неприродно й жвавіше, ніж звичайно, і при цьому особливо різко виказуючи в усталених біля його рота зморшках щось несподівано-грубе й неприємне.

— І нащо народжуються діти в таких людей, як ви? Якби ви не були батьком, я б нічого не могла закинути вам, — сказала Анна Павлівна, задумливо зводячи очі.

— Je suis votre[20] вірний раб, et à vous seule je puis l'avouer. Мої діти — ce sont les entraves de mon existence [21]. Це мій хрест. Я так собі пояснюю. Que voulez-vous?..[22] — Він помовчав, виявляючи жестом свою покірність жорстокій долі.

Анна Павлівна замислилась.

— Ви ніколи не думали про те, щоб одружити вашого блудного сина Анатоля. Кажуть, — сказала вона, — що старі дівиці ont la manie des mariages[23]. Я ще не почуваю за собою цього уподобання, але в мене є одна petite personne[24], дуже нещаслива з батьком, une parente à nous, une princesse[25] Волконська. — Князь Василь не відповів, хоча з властивою світським людям кмітливістю й пам'яттю показав рухом голови, що він узяв до уваги ці відомості.

— Ні, чи знаєте ви, що цей Анатоль коштує мені сорок тисяч на рік, — сказав він, видно, неспроможний стримувати сумний хід своїх думок. Він помовчав.

— Що буде через п'ять років, коли це так триватиме? Voilà l'avantage d'être père[26]. Вона багата, ваша княжна?

— Батько дуже багатий і скупий. Він живе в селі. Знаєте, отой відомий князь Волконський, відставлений ще за покійного імператора і прозваний «пруським королем». Він дуже розумна людина, але чудний і важкий. La pauvre petite est malheureuse, comme les pierres[27]. У неї брат, от що недавно одружився з Lise Мейнен, ад'ютант Кутузова. Він буде сьогодні в мене.

— Ecoutez, chère Annette [28], — сказав князь, раптом узявши свою співрозмовницю за руку і пригинаючи її чомусь донизу. — Arrangez-moi cette affaire et je suis votre[29] вірний раб à tout jamais (рап — comme mon староста m'écrit des [30] донесення: по-кой-єр-п). Вона хорошої фамілії й багата. Усе, чого мені треба.

І він з тими вільними й фамільярними граціозними рухами, якими він вирізнявся, взяв за руку фрейліну, поцілував її і, поцілувавши, помахав фрейлінською рукою, розсівшись у кріслі і дивлячись убік.

— Attendez[31], — сказала Анна Павлівна, міркуючи. — Я сьогодні ж поговорю з Lise (la femme du jeune Волконський) [32]. І, можливо, це владнається. Ce sera dans votre famille, que je ferai mon apprentissage de vieille fille[33].

II

Вітальня Анни Павлівни почала потрохи наповнюватись. Приїхала вища знать Петербурга, люди найрізноманітніші віком і характерами, але однакові по громадянству, в якому всі жили; приїхала дочка князя Василя, красуня Елен; вона заїхала за батьком, щоб із ним разом їхати на свято посланника. Вона була в шифрі і в бальній сукні. Приїхала й відома як la femme la plus séduisante de Pétersbourg[34], молода, маленька княгиня Волконська, яка минулої зими вийшла заміж і тепер не виїжджала у великий світ через свою вагітність, але їздила ще на невеликі вечори. Приїхав князь Іполит, син князя Василя, з Мортемаром, якого він відрекомендував; приїхав і абат Моріо та багато інших.

— Ви не бачили ще, — або: — ви не знайомі з ma tante? [35] — казала Анна Павлівна до прибулих гостей і вельми серйозно підводила їх до маленької бабусі у високих бантах, яка виплила з другої кімнати, як скоро стали приїжджати гості, називала їх на ім'я, повільно переводячи очі з гостя на ma tante[36], і потім відходила.

Всі гості учиняли обряд вітання нікому не відомої, нікому не цікавої і не потрібної тіточки. Анна Павлівна з сумовитою, урочистою турботою стежила за їх вітанням, мовчазно схвалюючи їх.