Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Скарлетт скосила на подругу очі.

— Ти ж знаєш, що весь цей “роботизований” фасад працює. Жодних проблем, ніяких пліток, ніяких незручних питань.

Елізабет хмикнула.

— Проблеми — це те, що робить життя цікавим. Ти ж не хочеш залишитися привидом, який навіть після випуску пам’ятатимуть тільки викладачі.

Скарлетт не відповіла. Вона знала, що Елізабет частково має рацію, але ризикувати своїм зручним образом не збиралася.

Їхню розмову перервала невелика сутичка біля автомату з напоями. Грейсон, як завжди, стояв там, спершися на стіну. Його темне волосся злегка падало на лоба, а в руках він тримав пляшку води, яку, очевидно, автомат не хотів віддавати без боротьби. Скарлетт швидко помітила це й майже всміхнулася.

— Схоже, не всі проблеми можна вирішити силою, — пробурмотіла вона так, щоб її почула лише Елізабет.

Але Грейсон почув. Він підняв голову й подивився прямо на Скарлетт. Його очі були темними, як буря, і вона відчула, що він не збирається залишити це без відповіді.

— А ти звідки знаєш? Ти ж, здається, живеш у світі, де проблеми вирішуються за рахунок ідеальних оцінок.

Елізабет злегка притиснула долоню до губ, стримуючи сміх, а Скарлетт лише примружила очі.

— Можливо, ти б здивувався, наскільки широкий мій світогляд, — відповіла вона холодно.

Грейсон зробив крок уперед, ледь помітно посміхнувшись.

— О, я й не сумніваюся. Що ж, сподіваюся, колись ти покажеш його всім.

Скарлетт відчула, як в її серці спалахнуло щось схоже на виклик. Але вона лише відвернулася й пішла далі. Елізабет, яка спостерігала за всім, була явно розважена.

— Ти бачила, як він на тебе подивився?

— Ігноруй, — сухо відповіла Скарлетт. — Він просто звик, що всі бігають навколо нього через цей його “похмурий” вигляд.

Елізабет знизала плечима.

— А ти теж виглядаєш цікаво, коли злишся.

Після того, як вони зайшли до аудиторії, Скарлетт сіла на своє звичне місце в першому ряду. Вона швидко відкрила зошит і почала робити вигляд, що читає, хоча її думки раз у раз поверталися до Грейсона. Чому його слова зачепили її? І головне, чому вона дозволила собі відповісти?

Її день тривав за звичним сценарієм, але в кожній дрібниці вона відчувала, що щось змінилося. Елізабет, здається, це помітила, але не сказала нічого, просто кинула кілька значущих поглядів під час обіду. А Грейсон… Його погляд ніби переслідував її навіть тоді, коли він не був поруч.

День закінчився, як зазвичай, але вдома, у своїй кімнаті, Скарлетт довго не могла заснути. Її життя складалося з правил, і сьогодні вперше хтось змусив її відчути, що ці правила можуть почати руйнуватися.

Розділ 4. “Грейсон”

Грейсон стояв на стадіоні, його фігура височіла на фоні темного неба. Під час тренувань він рідко віддавав себе повністю емоціям, але цього разу, піднявши ключку й дивлячись на порожні ворота, він відчував якусь дивну пустоту. Навколо нього був світ, який мав його обожнювати — йому це завжди подобалося. Спортивна слава, увага однолітків і вчителів, безтурботні вечори з друзями. Але що більше він досягав, тим більше відчував, як внутрішня порожнеча починає затягувати його, немов сильний шторм.

Грейсон рідко відкривався кому-небудь, навіть своїм найближчим друзям. Він був хлопцем, який звик тримати все в собі. Іноді йому здавалося, що у світі не було нічого, що могло б пробудити в ньому хоч якусь істинну емоцію. До того моменту, поки він не зустрів її.

Скарлетт.

Вона здавалася такою неіснуючою, химерною істотою, з якою він не міг знайти спільної мови. Всі ці відмовки, обережні погляди, її ідеальна “заучка” — все це було відштовхуючим і водночас загадковим. Чому ця дівчина, схоже, завжди тримала дистанцію? Що вона ховала за своїми твердими виразами обличчя? Це питання не давало йому спокою.

Грейсон не звик, щоб його ігнорували. Його життя було побудоване на тому, щоб домагатися того, чого він хоче. Але Скарлетт не схожа на всіх інших. Вона була як зліпок зі сталі: чим більше він намагався розгадати її, тим більше вона ставала закритою. І хоча він не міг зрозуміти, чому, але це підштовхувало його ще більше.

Коли він нарешті зібрався з думками й увійшов до роздягальні, його товариші вже сміялися й жартували. Грейсон не приєднався до розмови. Він відчував, як внутрішня боротьба й незадоволення переслідують його, навіть коли навколо нього звучить сміх.

— Гей, Грейс, чому такий серйозний? — запитав один із його друзів, підходячи до нього з пивом у руках.

— Нічого, просто замислився, — відповів Грейсон, сівши на лаву.

Але він не міг зупинити думки про Скарлетт. Що вона насправді приховує? Який світ ховається за цією холодною оболонкою? Він не був певен, але його цікавість рідко залишалася без відповіді.

Наступного дня, на шкільному коридорі, він знову побачив її. Вона йшла, як завжди, самотньо, нікого не помічаючи, ніби не зважаючи на людей навколо. Він відчував, що її невидимі стіни відштовхують його, але це лише посилювало бажання дізнатися більше. В той момент Грейсон вирішив: він знайде спосіб дістатися до її серця, навіть якщо йому доведеться порушити всі свої правила.

— Ти знову будеш ігнорувати мене, чи цього разу готова поговорити? — вимовив він, підходячи до неї, поки вона наближалася до автомату з напоями.

Скарлетт підняла погляд, її очі знову зустрілися з його, і Грейсон відчув, як вона відштовхується від нього ще більше. Він не був таким, і це його дратувало. Він звик, що дівчата самі кидаються до нього, навіть коли він не просить.

— Я не люблю, коли мене турбують, — відповіла вона, не зупиняючись.

Цього разу він не відступив.