Читати книгу - "Скорочено Ніч перед Різдвом - Микола Гоголь"

Чуб з кумом довго шукали дорогу крізь хуртовину. Коли вони трохи розійшлися, кум натрапив просто на шинок. Ця знахідка так його втішила, що він забув про Чуба, який залишився на вулиці. Побачивши, що кум не з'являється, Чуб вирішив іти сам. Трохи пройшовши, побачив він свою хату і почав стукати, щоб дочка відчинила. Та тут вийшов Вакула і спитав, чого треба. Чуб упізнав голос коваля і подумав: "До моєї хати не забреде коваль". Тож Чуб вдав, що ходить колядувати попід вікна. Вакула крикнув, щоб забирався, а потім Чуб відчув преболючий удар у плече. Тоді Чуб подумав, що раз Вакула тут, то можна навідатися до Солохи. Приємність, яку він сподівався мати при побаченні з Солохою, зменшувала трохи біль і робила невідчутним навіть мороз.

У той час, коли чорт літав з димаря і потім знову в димар, він не помітив, як місяць утік на небо. Все освітилося. Заметілі наче й не було. Юрби парубків і дівчат показалися з мішками. Рідко під якою хатою не товпилися колядники.

Купи дівчат з мішками вдерлися до хати Чуба і обступили Оксану. Крик, регіт, балачки приголомшили коваля. Всі наввипередки поспішали розказати красуні що-небудь нове, викладали з мішків і хвалилися наколядованим. Оксана, задоволена і рада, щебетала то з тією, то з тією і реготала, не вгаваючи. У Одарки вона побачила нові черевики і сказала, що їй нема кому дістати такі гарні. Тоді Вакула сказав, що дістане Оксані такі черевики, що мало яка й панночка носить. Дівчина згорда глянула на нього і сказала: "Подивлюсь я, де ти дістанеш такі черевики, які могла б я надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця". А тоді Оксана при всіх дала слово, що коли коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця, то вона зараз-таки вийде за нього заміж.

Чорт тимчасом цілував Солосі руку, а вона любила, коли біля неї упадали. Раптом почувся стукіт і голос кремезного голови. Солоха побігла відчиняти двері, а спритний чорт вліз у мішок, що лежав долі. Голова сказав, що не пішов до дяка на гостину, бо знялася заметіль; а побачивши світло в її хаті, завернув до неї. Та раптом у двері знову загрюкало і почувся голос дяка. Солоха сховала огрядного гостя у найбільший мішок, висипавши перед цим вугілля з мішка в кадовб.

Дяк увійшов і сказав, що у нього не було нікого, тому скористався нагодою і прийшов до неї. Він почав залицятися до Солохи, торкаючись її руки, шиї, та раптом у двері застукало й почувся голос козака Чуба. Дяк налякався, щоб не дізналась його половина, що він навідує Солоху. Він попросив сховати його, і Солоха висипала вугілля в кадовб з другого мішка, а не дуже тілистий дяк заліз у нього.

Чуб привітався і попросив налити йому горілки. Та знадвору почувся голос: "Відчини!". То прийшов Вакула. Солоха налякалася і дала знак Чубові лізти в той самий мішок, в якому вже сидів дяк. Бідолашний дяк не смів навіть кашлянути, чи закректати з болю, коли сів йому майже на голову важкий дядько та примостив свої намерзлі чоботи по обидва боки його скронь.

Коваль увійшов, не кажучи й слова, не скидаючи шапки, і майже повалився на лавку. Помітно було, що він у дуже поганому настрої. У той саме час, як Солоха зачиняла за ним двері, хтось постукав ізнову. То був козак Свербигуз. Солоха вивела його на город, щоб вислухати все те, що він мав їй сказати.

Вакула вирішив прибрати мішки, бо завтра свято. Він бадьоро завдав собі на плечі мішки, що їх не понесли б і двоє дужих чоловіків.

На вулиці уже були юрби колядників. Парубки жартували й казилися досхочу. Через маленькі вікна старі бабусі і дідусі висували колядникам ковбаси, пироги.

Вийшовши надвір, Вакула спинився зі своїми мішками, бо йому почувся голос Оксани. Він кинув мішки на землю, а з найменшим пішов до гурту. Продерся коваль крізь натовп і став коло неї. Оксана посміялася з його маленького мішка, мовляв, мало наколядував, а потім спитала, чи вже роздобув ті черевички, які носить цариця. Дівчина побігла з гуртом дівчат, а коваль стояв на одному місці як вкопаний. Нарешті він промовив, що більше не може терпіти, пора покінчити з усім. Хлопець вирішив піти втопитися в ополонці. Він наздогнав Оксану, попрощався і сказав, що вона його більше не побачить. Красуня була ніби здивована, хотіла щось сказати, але коваль махнув рукою й побіг геть. Парубки говорили, що Вакула збожеволів.

Коваль тимчасом, пробігши кілька вулиць, спинився передихнути. Думку покінчити з життям замінила ідея піти попросити поради у запорожця Пузатого Пацюка. Говорили, що Пацюк знає всіх чортів і все зробить, що тільки схоче. Струснувши мішком, у якому був чорт, Вакула пішов до Пацюка, який був колись запорожцем. Вже 10−15 років він жив у Диканьці. На зріст був невеликий, але вшир був досить важкий. Коли хтось хворів, то йшов до Пацюка; а Пацюкові досить було тільки пошептати кілька слів, і недугу наче рукою хто знімав. Останнім часом його рідко бачили де-небудь. Причиною цього була, можливо, лінь, а можливо, й те, що пролазити в двері ставало йому з кожним роком тяжче.

Коваль не без побоювання відчинив двері і побачив Пацюка, що сидів на долівці по-турецькому перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками. Ця миска стояла врівень з його ротом, і він сьорбав юшку, хапаючи часом зубами галушки. Вакула уклонився Пацюкові, сказав, що той доводиться трохи родичем чортові, а потім попросив допомогти. Коваль сказав, що доводиться просити