Читати книгу - "Скорочено Ніч перед Різдвом"

ласки в самого чорта, а Пацюкові за допомогу пообіцяв віддячити. Коли коваль спитав, як шукати чорта, Пацюк відповів: "Тому не треба далеко ходити, в кого чорт за плечима". Раптом перед Пацюком з'явилися дві дерев'яні миски; одна була повна вареників, друга сметани. Пацюк роззявив рота, а вареник сам вискочив з миски, шубовснув у сметану, а потім потрапив йому в рот. Вакула так здивувався, що роззявив рот, і ту ж мить помітив, що вареник лізе і йому в рот. Відіпхнувши вареник та втерши губи, коваль почав роздумувати про те, що сьогодні голодна кутя, а Пацюк їсть вареники скоромні! Побожний коваль прожогом вибіг з хати.

Надворі, як тільки коваль спустив мішок, чорт вискочив з нього й сів верхи Вакулі на шию. Мороз пішов поза шкірою у коваля; перелякавшись та збліднувши, не знав він, що робити, вже хотів перехреститися… Але чорт сказав, що зробить для нього все, і Оксана буде його. Вакула погодився, а чорт сплеснув руками і почав з радості галопувати на шиї коваля. Чорт думав, що тепер уже віддячить ковалеві за всі малювання та небилиці, що той вигадував на чортів! Та й чортові товариші радітимуть, що їм попався найпобожніший на все село чоловік.

Та не сталося так, як хотів чорт. Вакула схопив його за хвіст, а потім поклав хреста. Чорт зробився такий тихий, мов ягнятко. Коваль скочив на нього верхи і підняв руку, наміряючись перехрестити. Тоді чорт пообіцяв, що зробить все, тільки хай коваль відпустить його. Вакула наказав чортові везти його зараз−таки в Петербург до цариці.

Довго стояла Оксана, роздумуючи про чудні ковалеві слова. Вона хвилювалася, що він справді наважиться на що-небудь страшне. Дівчина помітила, що коваль забув свої мішки і сказала подругам, щоб тягли до її хати. Їх було важко підняти, тому гурт побіг по санки.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Полоненим дуже надокучило сидіти в мішках. Чуб коли почув, що вирішила його дочка, то заспокоївся і не хотів уже вилазити, нехай же краще дівчата довезуть на санках. Але сталося зовсім не так, як сподівався Чуб: у той час, коли дівчата побігли по санки, сухорлявий кум виходив з шинку не в доброму настрої, бо шинкарка не дала набір. Кум набрів на мішки, потім завдав собі на плечі мішок з Чубом та з дяком, але відчув, що він занадто важкий. На щастя поруч опинився ткач Остап Шапуваленко. Чоловіки домовилися разом взяти мішок і поділити наколядоване добро.

Мішок принесли до кума, та там була його жінка, хоч він думав, що її точно нема вдома. Ткач і кум були спантеличені. Почалася сварка за мішок, бо жінка хотіла привласнити його собі. Але ткач і кум мужньо відстояли мішок. Та раптом жінка вискочила з коцюбою в руках. Потім вона розв'язала мішок і заглянула в нього. Подумавши, що там лежить цілий кабан, вона скрикнула і сплеснула з радості в долоні. Та тут з мішка виліз Чуб. Він сказав, що втяв з ними смішну штуку, і що в мішку під ним лежить ще дещо. Дяк, побачивши тепер, що нема куди дітись, видряпався з мішка. Тоді Чуб сказав при всіх, що то Солоха ховала усіх в мішки, а тих мішків в неї повна хата.

Дівчата трохи здивувались, не знайшовши одного мішка. Вони гуртом взяли другого мішка й поклали на санки. Голова вирішив мовчати, міркуючи: коли він закричить, щоб його випустили й розв'язали мішок − дурні дівчата розбіжаться; подумають, що в мішку сидить диявол, і він залишиться на вулиці. Нарешті приїхали і з реготом утягли мішок в хату. Коли голова почав гикати та кашляти на все горло, дівчата кинулись тікати. Та тут додому прийшов Чуб. З мішка виліз голова, він був збентежений. Обидва чоловіки не знали, що казати один одному. Коли голова пішов, Чуб хотів пошукати в мішку другого чоловіка, але в цьому мішку вже більше нікого не було.

Тим часом Вакула летів над землею на чорті. Скоро вони прибули в Петербург. Чорт, перелетівши через шлагбаум, перекинувся конем, і коваль побачив себе на баскому бігуні посеред вулиці. Вигляд міста вразив коваля. Він знав, що десь тут мали бути запорожці, що проїздили восени через Диканьку. Вони їхали з Січі з паперами до цариці. Коваль наказав чорту залазити в кишеню і вести до запорожців. Чорт в одну хвилину схуд і вліз йому в кишеню, а Вакула опинився перед великим будинком. Він зайшов і побачив тих самих запорожців, що проїздили через Диканьку. Вони впізнали Вакулу, а той попросив їх взяти його до цариці, бо вони саме збиралися туди. Ковалю дали одягнути гарний одяг, а потім у величезній кареті вони поїхали до палацу.

Пройшовши чотири зали, а потім ще дві, запорожці і Вакула зупинились. Тут велено було їм дожидати. В залі товпилося кілька генералів у гаптованих золотом мундирах. Запорожці вклонилися на всі боки й стали купою. Через хвилину до них підійшов огрядний чоловік у гетьманському мундирі, то був сам Потьомкін. Потім увійшло безліч дам в атласних вбраннях. Запорожці раптом усі попадали на землю й закричали в один голос: "Помилуй, мамо! помилуй!" Коваль, не бачачи нічого, простягся й собі, з усією щирістю, на підлозі. Цариця наказала встати.

Коваль побачив перед себе невелику на зріст жінку, трохи навіть огрядну, напудрену, з голубими очима. Запорожці почали розмовляти з нею, а Потьомкін скривився, бачивши, що запорожці кажуть зовсім не те, чого він їх учив…

Один із запорожців виступив наперед і просив змилуватися і не губити народ, адже запорожці зробили для цариці багато послуг. Коли ж цариця спитала, чого вони хочуть, тут Вакула упав раптом на землю і спитав, з чого зроблені її черевички. Цариця засміялася.