Читати книгу - "Ґолді у Страшному парку"

Вироби зі скла були напрочуд прекрасні: яскраві букети, ніжні метелики, розкішні дерева. Роботи деяких майстрів вражали своїми розмірами — над глядачами височіли величезні кораблі під вітрилами й казкові за́мки.

В окремій залі були виставлені роботи художниці Крістал Гартлесс. Саме тут зібралося найбільше глядачів. Адже містянам цікаво було подивитися не лише на унікальні фігури зі скла, але й на саму мисткиню. Міс Гартлесс жила у великому будинку на пагорбі, на схилах якого розкинувся незвичайний парк. Вона не мала друзів, і ніхто ніколи не ступав за високу огорожу, яка надійно захищала її таємниці. Жителі містечка назвали це місце Страшним парком.

— Подейкують, — прошепотіла Єва так, щоб тільки Ґолді міг її почути, — що в парку міс Крістал немає жодного живого дерева. Але мені здається, що це неправда. Просто вона дуже загадкова, тож люди й вигадують.

Ґолді кортіло якнайшвидше побачити скульптури цієї таємничої жінки. Тому лисеня, залишаючись невидимим, злетіло над головами людей і вмить опинилося в залі з виробами міс Крістал.

Єва пішла за своїм крилатим другом. І завмерла на порозі. Усе тут було не таке, як в інших залах виставки. Стін, здавалося, не існувало — їх густо заплітали виноградні лози. Покручені гілки, різьблене листя, ґрона фіолетових ягід були зроблені зі скла, але мали такий вигляд, ніби вони справжні.

— Це диво! Просто неймовірно! Вони немов живі! Яка майстерна робота! — лунало звідусіль.

— Рушай у кінець зали, — нараз почула Єва схвильований шепіт лисеняти.

— Що ти там угледів?

— Сама побачиш.

Дівчинка пробралася крізь натовп відвідувачів виставки в кінець зали. Їй було цікаво, що ж привернуло увагу її крилатого друга.

На скляній гілці сиділа фіолетова кішка. Але не це вразило Ґолді, а тепер і Єву. За спиною скляної тваринки були… крильця кольорів веселки.

— Так це ж феріґард! — зойкнула дівчинка.

— Так, — злякано прошепотіло лисеня. — Це Флері — моя подруга.

— Значить, міс Крістал бачила Флері і зробила її фігурку зі скла.

— Дуже сподіваюся, що це так. А раптом вона зачарувала справжню Флері? — злякався малюк. — Тоді все інше теж справжнє…

Єва охнула. На гілках сиділо безліч птахів і дрібних тваринок, а в кутку примостився великий ведмідь.

— Ти зможеш зняти з них чари? — з тривогою в голосі спитала Єва.

— Тут особливе чаклування. Зняти його може лише той, хто створив. Я повинен потрапити в Страшний парк, — пробурмотів чарівний захисник.

— Я піду з тобою, — твердо мовила Єва. — Слід зрозуміти, хто зачаклував феріґарда й усіх тварин, і врятувати їх.

— Мені не потрібен захист такої маленької дівчинки, як ти, — усміхнулося лисеня.

— А я геть не впевнена в цьому, — заперечила Єва, кинувши погляд на скляну кішечку.

Ґолді хотів був вирушити до будинку міс Гартлесс простісінько з виставки. Але Єва не хотіла і слухати про це.

— Ти бачиш, що сталося з Флері? А вона ж так само, як і всі феріґарди, чарівний захисник. Не можна квапитися з цим. Спочатку треба обміркувати план.

Увечері Єва сказала батькам «на добраніч» і пішла до своєї кімнати. Тут на неї вже чекали Ґолді й Лонні. Лисеня нервово кружляло кімнатою, а цуценя стежило за ним і тихенько скавуліло.

Щойно Єва увійшла до кімнати, як Ґолді кинувся до неї.

— Єво, мені здається, я здогадуюся, хто зачаклував Флері. Це міг зробити тільки феріґард!

— Але хіба феріґарди здатні заподіяти комусь шкоду? Ти ж казав, що чарівні захисники покликані допомагати тим, хто втрапив у халепу.

— Саме це й непокоїть мене! Флері володіє дуже сильними чарами, вона не дозволила б себе зачаклувати.

— Але… — спробувала заперечити Єва.

— Гадаю, їй навіть на думку не спадало, що їй можуть заподіяти зло. А це, найімовірніше, означає, що у міс Гартлесс у полоні ще один феріґард.

— А хіба феріґарда можна взяти в полон? — здивувалася дівчинка.

— Щось підказує мені, що все це робота міс Гартлесс. Вона якимось чином утримує феріґарда.

— Тоді треба якнайшвидше звільнити його, — кивнула Єва. — Але самі ми можемо не впоратися.

— Хто ж нам допоможе? Я, звісно, міг би покликати на допомогу інших феріґардів. Але що, коли це небезпечно й вони теж потраплять у пастку? Я не можу так ризикувати.

— А я, здається, придумала, — раптом радісно скрикнула Єва. — Я попрошу свого татка. Він працює в поліції і має пістолет!

— Він не повірить тобі, — похитав головою Ґолді. — Крім того, дорослим краще не знати про феріґардів. А то ж їм обов’язково захочеться використовувати наші чари, щоб стати заможними.

— Твоя правда. Мабуть, і з міс Гартлесс сталося те саме.

Єва задумалася. Раптом її обличчя осяяла усмішка.

— Є ще одна людина, яка змогла б нам допомогти. Наш сусід Тоні. Він дуже сміливий хлопчик, і він мій друг.

— Де він живе? — діловито спитало лисеня.

Єва підійшла до вікна й показала на сусідній будинок. Обернувшись, Ґолді вона вже не побачила.

Кімната Тоні була оповита темрявою. Лампа освітлювала тільки письмовий стіл. За столом сидів хлопчик і зосереджено збирав модель літачка. Раптом він прямо над вухом почув тоненький голосок:

— А цей клей, гадаєш, витримає?

Тоні навіть не підвів голови, і лише важко зітхнув:

— Джилсе, тобі давно час спати. Я ж просив тебе не блукати вночі будинком.

— Твоя молодша сестричка давно в ліжку. Вона завжди слухається брата. Ну, майже завжди, — промовив той самий голосок, тамуючи сміх.

— Покинь свої жарти! — невдоволено буркнув Тоні, озирнувся