Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

Три місяці тривали безперервні шлюбні ігри у притулку Німфи. Коли ж вона відчула, що завагітніла, віддалила мужа з притулку і віддала йому як житло Комору Великих Ловів. Відтепер він приходив до Цариці тільки на її виклик, бо вона більшу частину часу присвячувала обрядам жриці та правительки, а Священний Цар, вичерпаний шлюбними іграми, віддавався чоловічим заняттям — рибальству, полюванню, виготовленню списів та щитів.

У Коморі Великих Ловів, де він замешкав, на головній стіні розтягнувся великий чорний бик, довкола якого стрибали і танцювали мисливці. Одні з них тримали луки, інші списи, а ще інші сіті, якими ловили звірів; чимало було вдягнених у леопардові шкури, кільком припасували хвости. Окрім бика, на стіні були намальовані дикі віслюки, буйволи, олені та вепри-одинці. Збоку домальовано ще фігурку товстої жінки; вона не брала участі в полюванні, лише сміялася з того, як ганяють чоловіки. То було дуже веселе малювання, геть несхоже на те із сипами.

Інколи Священний Цар заступав царицю в її обов’язках. Діставав тоді до рук лабрис. Мусив теж перевдягатися в жіночий одяг і накладати штучні груди, завбільшки як ті, що повністю оздоблювали стіну в притулку богині, лише не кам’яні, а глиняні. Груди з каміння знаходилися в найстарішій частині притулку, де у глибокій ніші містилася прадавня фігурка Великої Богині з сірого алебастру. Статуя була стара і ніхто не пам’ятав, як і коли вона постала. Від незапам’ятних часів стояла в ніші, оточена загальним поклонінням. Тепер ніхто вже не вирізав таких фігур.

Небога-сестрінка цариці на ім’я Куріпка, узявшись оздоблювати стіни у старій частині притулку, де полущилось і повідпадало малювання, заявила, що вона взагалі не малюватиме Великої Богині, ані Ловів чи Леопардів, ані танцюристів чи мисливців. Ця заява сколихнула весь притулок, особливо тому, що ця сама жриця начебто сказала, що, бувши царицею, вона не дозволила б убивати царя в кінці кожного року. Жриці-Старі (звані теж жрицями Старого Місяця), які виступали у щорічному святі зимового сонцевороту в масках сук, обступили її, волаючи, що земля тоді перестала б родити. Куріпка сховалася від них у коморі, де вже наготувала собі фарби: жовть, біль, червінь, блакить, шафран і сажу.

Доки тривала робота над малюванням, Куріпка нікого не впускала до своєї комори. Проминув місяць Глоду, потім Дуба та Омели, а Куріпка усе малювала. Врешті у місяці Яблука Куріпка сповістила, що витвір закінчено.

Посеред стіни виднівся величезний чорний лабрис, а довкола нього, у великому хаосі, як першого дня творіння, хрести, закінчені тризубцем і з колом усередині, трикутники, краї, оздоблені безперервним, як на горщиках, узором, і знову хрести з раменами, заламаними вліво — на честь Місяця, і вправо — на честь Сонця. Але найособливіший рисунок був на фризі: він представляв вигляд міста, побаченого із неймовірної висоти, наче хтось здійнявся на орлиних крилах і звідти побачив місто-вулик з маленькими чарунками, деякі з них були порожніми, в інших мешкали бджоли. Над Містом-Вуликом здіймалися два вулкани; з них били фонтани полум’я. Оскільки ж Куріпка додала до фарб дрібно потовченого обсидіану, вся стіна блищала та мерехтіла, наче її припорошив зоряний пил.

Цариця-Бджола довго придивлялася до малювання, а врешті поклала долоні на брунатне волосся Куріпки.

— Ти створила щось нове, чого ніхто до тебе не зважився ні помітити, ані намалювати.

І це було найвищою похвалою, бо повторення взірців не є мистецтвом, як не є ним ні ліплення горщиків, ні ткання, ні виробляння плугів, уздечок для віслюків чи будування колісниць або кораблів, бо все це було вигадане століття тому, а деякі таємниці об’явила Велика Богиня.

У місяці Очеретини Цариця-Бджола народила доньку. У Місті-Вулику запанувала велика радість, бо досі цариця мала лишень синів.

Поволі наближався день зимового сонцестояння.

Священний Цар готувався до найдальшої подорожі, дальшої, ніж з Еріду до Міста-Вулика і з Міста-Вулика до Долини Нілу, — до подорожі на Острови Заходу, де ростуть сади, що вічно плодоносять.

За кілька днів до урочистості Цариця-Бджола сказала йому:

— Ти чув, може, що кажуть молоді жриці — Куріпка, Айва та Фінікова Пальма, — що не слід убивати царя в жертву? Але, якби я зламала закон Вулику, то могло б через це трапитися нещастя. Суки запевняють, що збіжжя не вродило б, а самиці не вагітніли. А все ж я думаю, що могла б принести в жертву твого заступника, адже ти дав мені спадкоємицю, малу Перепілку, і я радо б тебе врятувала.

— Ні, — відповів Священний Цар. — Я надто звикся з думкою, що маю бути принесений у жертву. І малювання в притулку (він мав на увазі сипів та тулуб без голови) щодня нагадувало мені, що мене чекає.

— Я не раз питала себе, чи думка про жертву не каламутила тобі насолоди під час наших шлюбних ігор, які тривали з тобою довше, ніж із будь-ким раніше.

— Ні, — відказав, — радше додавала нашим ночам аромату, немов гіркий мигдаль амброзії, і коли б ти тепер вирвала мене у смерті, то невелику мала б з того користь, бо я вже належу до Вмерлих.

— Ти ж знаєш, що не помреш. Лишень перейдеш до іншого життя.

Надійшов день великої містерії. Священний Цар востаннє виступив у масці Бика. Але ось Цариця-Бджола підвелася зі свого трону. В одній руці тримала лабрис, у другій оливкову гілку, яку йому подала. І цар зняв маску, що охороняла його, немов обладунок, та став перед нею нагий і безборонний, як годиться жертві. Тепер мала розпочатися передсмертна погоня, в якій Цариця-Бджола убиває свого коханця. Але не відразу. Священний Цар тікав від неї, прибираючи все нової подоби, сподіваючись, що вона його не розпізнає. Спершу перекинувся на зайця і справді, коли, подавшись уперед, стрибав до гайочку, здавалося, що не лише Цариця-Бджола, але навіть стріла в польоті його не досягне. Але от — загнаний Суками — вже повертався, цього разу в образі трутня, намагаючись здійнятися в повітря і врятуватися від погоні цариці, що, разом зі всім роєм, натискала на нього. Смертельно виснажений обертанням довкола власної вісі, впав на дно брунатної борозни. Був тепер зерном, насінням, що мало запліднити Матір-Землю і породити стократний урожай. Цариця-Бджола вже похилялася над ним, щоб узяти його у свої смертоносні обійми, коли він схопився востаннє. Чи зуміє перекинутися рибою і сховатися на дні водойми або ж птахом і здійнятися у простори? Перевів подих, розклав руки, наче крила,