Читати книгу - "Мови Великого князівства Литовського"

суто російська церковнослов’янська). На території України ж всюди користувалися нереформованим «чистим» київським ізводом аж до часів Петра Могили, а згодом він зберігався лише на територіях Польщі та Австро-Угорщини, а на зайнятих Росією територіях поступово впровадили російський «синодальний» варіант. Нині традиційне київське читання зберегли лише грекокатолики, деякі православні українські емігранти і православні закарпатці. Хоча в ПЦУ і навіть в УПЦ МП його подекуди використовують і за межами Закарпаття, але це «відродження», а не спадкоємність, бо в радянський час він був заборонений.

Якщо повернутися до литвинів, то з ними та ж проблема, що і з русинами/руськими — їхню назву присвоїв інший народ. І є велика проблема, що в англомовній літературі досі не розрізняються литвини і литовці, і ті, і ті звуться Lithuanians. Це щастя, що хоч русини англійською протиставляються росіянами (Ruthenians vs. Moskovites/Russians).

Нижче приблизна схемка для наглядності. По суті, всі ці діалекти на території колишньої Київської Русі, а також давньоболгарська мова, яка була літературною в Русі, призвели до появи 6 нині існуючих мов, із яких три тільки богослужбові. І слід розуміти, що якщо східнослов'янські народні діалекти були споріднені, то болгарська з ними — аж ніяк. І нинішня російська літературна мова виникла значною мірою на основі болгарської, тоді як русинська/литвинська і, відповідно, сучасні українська та білоруська виникли на основі прямих нащадків діалектів Київської Русі.