Читати книгу - "Ярослав, Шашкевич М. С. "

Тут зглотилась множінь в одну силу;

всі в сторону одну замірили

і горі під горб ся мітко мчали

і скричали криком над все страшним,

аж ся гори, доли розлягали.

Вкруг на наспах христяне стояли;

мати Божа дала їм хоробрость.

Натягали борзо тугі луки

і махали сильно мечем острим,

і татарам було уступати.

Роз’ярився народ татар лютих

і займився хан їх крутим гнівом.

Розступився в три струї весь табор,

гнали трьома струї під горб люто.

Дерев двадцят звалили христяне,

усі двадцят, що тамка стояли,

покрай наспів сточили колоди.

Вже, вже в наспи татаре ся гнали,

ревли криком, аж в облаках страшно,

вже ся ймали розкитати насип;

з наспів дужі колоди звалені

ізм’язкали татари як черви,

ізтерли їх в рівноті ще дальше.

І ще довго воївали круто,

аж ніч темна конец боям ставит.

Ой, про Бога! Бачте, славний Внеслав,

славний Внеслав зметен стрілов з наспів!

Тут жаль крутий рвав їм тужне серце,

шкварит круто люта жаждь їм вкутрє,

стлілим горлом вогку траву лижут.

Вечер тихий пройшов в ніч холодну,

в сіре рання ніч ся ізмінила,

а в таборі татар було тихо.

Під полуднє день став розтлівати,

лютов жаждов падали христяне,

випражені уста розтворяли,

піли к Божій матері хропливо,

к ній понилі обертали очі,

жалісливо руки си ломали,

тужно з землі в облаки глядали.

«Годі дальше жаждою тиратись,

не мога нам про жаждь воївати;

кому життя, здоровлічко миле,

тому ждати милості в татарів».

Так казали одні, так і другі:

«Лютше жаждов як мечем згибати,

досить буде води нам в неволі».

Кликнув Вестонь: «за мнов, кто так мислит!

за мнов, за мнов, кого жажда мучит!»

Тут Вратислав ярим туром скочит,

Вестоня за сильні схватав руки:

«Що! - ти зрадо, скверно христян вічна,

в гибель вергчи хочеш добрі люде?

Хвально ждати милості од Бога,

не в неволі од дивих татарів.

Сами, брати, не спійте в погибель!

Найлютіший жар єсмо стерпіли,

Бог кріпив нас в горяче полуднє;

надіючим Бог нам пришле поміч.

Стидайтеся, мужі, такой мови,

сли хочете зватись витязями.

Як погинем на сім горбі жаждов,

смерть та буде Богом намірена;

як ся здамо мечам врагів наших,

сами вражду над собою здієм.

Господеві мерзка є неволя,

гріх самохіть в ярмо шию дати.

За мнов ходіт, мужі! кто так мислит,

за мнов д’престолу матері Божой!»

За ним множінь к святому йде храму.

«В своїм гніві стань, о Господине,

понад враги двигни нас в країнах,

чуй голоси, що до Тебе кличут!

Обключені єсмо лютим врагом,

спасай од татар, крути нас обсівших,

дай утробам нашим відвологу;

принос тобі дамо гласоносний,

в землях наших ізтирай вороги,

ізгладь по вік і по віков віки».

Ой, бач! хмарка на згорілім небі!

Дунув вітер, гром загудів страшний,

хмарилося тучев по всім небі,

раз-в-раз мовні б’ют в татар намети,

пролив многий зживив потік горба.

Пройшла буря. Війська в ряди сь горнут

зо всіх сторон, зо всіх країв землі,

д’Оломуцу віют їх коругви

тяжкі мечі по боках їм висят,

повні тули рахкотят на плечах.

ясні шоломи на буйних главах,

а під ними шпаркі грают коні.

Лісові роги громко зазвонили.

вдарили гуки брящних тарабанів.

Сперлися обі стороні упремо.

а од пороху тумани ся звели

і послідніша крута була борба.

А мечів острих тріск настав і дренкіт,

а стріл каляних страшний настав шиніт

і ратищ ломіт, рахкот бистрих копій:

було колоте і рубання було.

було хлипання й радовання було.

Кров ся валила, мов дожджеві струї.

мерці лежали, як дерева в лісі.

Голова сему в двоє розколена,

а тому руці обі обсічені;

тот ся із коня чрез другого котит.

Тот ся роз?ївши ворога молотит,

мов люта буря по скалах дерев’я.

Тому меч вгнався аж по держак в серце

а сему стриже враг татарин ухо.

Угу! був рев, був зойк жалісливий!

Утікати почали христяне,

татари їх лютим давом гнати.

Гой, та Ярослав летит як орел!

Тверда криця та на сильних персех,

під крицею хоробрость і вдалость,

під шоломом многобистра мудрость,

ярость з жарких палахкотит очей.

Розлючений гнав мов лев драчливий,

як придасться теплу кров узріти,

коли жене пострілен за ловцем;

так злютившись сей б’є на татари.

Чехи за ним мовби градобиття.

Вдарив круто на Кубляєвича,

многолюта взялася боротьба.

Вдарилися оба ратищами,

оба з тріском зломили великим.

З конем в керви знуряний Ярослав

захватив мечем Кубляєвича,

од рамена вкосом прогнав вижку,

аж без духа упав межи мертвих.

Зарахкотів над ним тулец з луком.

Ужахся весь народ татар лютих,

сяжнодовгі відметнув ратища

і пиловав, хто вдав втечи скоро.

І спаслася Гана 6 татар вражих.

___________

Основа сеї хорошої і многоцінної пісні:

Наділяє півец послухати повісті многославної о борбах і лютих боях. Повідав, як то земля чеськая довго в благословеннім пробувала мирі, аж буря од всхода сонця встала за-про доч татарського хана, забитую в дорозі в западних сторонах. Стают супротив князі запада: дармо! Київ і Новгород схилили в’язи: угрове упали; нужда ся змагає. Єще в двох побоях надармо ся спирали, татар причвалав до Оломуця. По двідневній борбі веде Внеслав горсть християн на горб Гостайнів, славний чудотворним образом Пресвятої