Читати книгу - "Казки для дітей, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
17. «Фарбований Лис» - індійська казка із «Панчатантри», де вона стоїть як десяте оповідання першої книги, див.: Бенфей, т. II, стор. 73; Фрітце, стор. 96.
18. «Ворони і сови» - се переповідка, хоч і значно вкорочена, цілої третьої книги індійської «Панчатантри», що дає поняття про те, як посплітані були казки в Індії і підладжені для морального навчання; див. у Бенфея том II, стор. 213; у Фрітце стор. 233 і далі.
19. «Як звірі правувалися з людьми» - се вільний переповід однієї частини перської книги «Тугфат іквам уссафа», яку переклав французький учений Гарсен де Тассі п[ід] з[аголовком] Les animaux en discussion avec l’homme (звірі в суперечці з людьми) і помістив у своїй книзі «Allégories, récits poétiques et chants populaires, traduits de l’arabe, du persan, de l’hindoustani et du turc par Garcin M. de Tassy». Paris, 1876, стор. 73 до 188. Закінчення отсеї книжки, де Соломон показує звірам і людям їх спільних ворогів, найдрібніші, мікроскопічні організми, се, очевидно, мій концепт.
20. «Байка про байку» - а властиво кінцева казочка про Синицю, що хотіла спалити море, взята також із «Панчатантри», де вона стоїть як дванадцяте оповідання першої книги, у Бенфея том II, стор. 87; у Фрітце стор. 114.
Отсі казки, з виїмком 19-ї, друкувалися спершу в «Дзвінку», а потім 1899 року вийшли окремою книжечкою, яка давно вже розійшлася. В отсьому новому виданні я не змінював тексту казок, хіба декуди підправив та вигладив мову і доробив казку «Як звірі правувалися з людьми». Може, ся казка своїм змістом і тоном вибігає поза круг розуміння малих дітей, але я певний, що для старшеньких, від 10 до 15 літ, вона буде не лише цікавою, але й пожиточною лектурою, даючи їм у казковій одежі немало фактів із історії розвою та культури людей і природи.
В кінці не можу промовчати того дивовижного факту, що отсю книжечку, чисто педагогічну, далеку від політики (хіба з виїмком кількох рядків у останній казці), подавали наші київські земляки до російської цензури, бажаючи передрукувати її також для російських українців. І що ж ви скажете - цензура заборонила її всю, від початку до кінця! От які-то небезпечні ті звірячі історії для цілості російської держави!
Львів, д[ня] 25 падолиста 1903.
Був собі раз Осел. Забагато йому стало праці і батогів у господаря.
«Давай,- думає,- втечу в ліс і буду жити на волі! Буду собі пастися по лісі, і хто мені що зробить?»
І, не думавши довго, втік від господаря, та й у ліс. Добре йому там. Пасеться, де хоче, не робить нічого, ніхто його не б’є - відколи жиє, ще такого добра не зазнав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та й просто на нього.
«Ну,- думає собі Осел,- аж тепер уже по мні буде!»
Але поки Лев дійшов до нього, він якось трохи отямився і поміркував собі:
«Ану, може, я його деяк здурю?»
Та й як стояв, бух на землю, ляг собі і лежить, мов і гадки не має. Надходить Лев і кричить уже здалека:
- Ей, ти, хто ти там? Як ти смієш лежати? Чому не встанеш і не поклонишся мені?
А осел мов і не чує. Лежить собі та тільки довгими вухами клапає.
Надійшов Лев і знов кричить:
- Зараз устань і поклонися мені!
- А хто ж ти такий? - питає Осел.
- Ти ще й питаєшся? - кричить грізно Лев.- Хіба ти не знаєш, що я Лев, над усіми звірами цар?
Осел, не встаючи, підвів голову і витріщив на нього очі.
- І що ти за дурниці балакаєш? - промовив він.- Ти цар над усіми звірами? Хто тобі се сказав? Маєш то на письмі? Хто тебе обирав на царя? Ну, говори!
Лев став, мов чолом о стіну стукнувся.
- Хто мені се сказав? Та всі мені се кажуть, що я над звірами цар. Хіба ж се неправда?
- Певно, що неправда. Не може тому бути правда, бо цар над усіми звірами не хто, а я.
- Ти? - здивувався Лев.- А ти хіба маєш се на письмі?
- Певно, що маю! Ади подивися ось тут!
І він устав на рівні ноги і, обернувшися задом до Льва, показав йому своє заднє копито, на якім була прибита новісінька блискуча підкова.
- Бачиш? Се моя царська печать. Якби ти був цар, то йти би мав таку.
- Ото диво! - промовив Лев. А я про те й не подумав ніколи. Мабуть, твоя правда. Але стій! Давай будемо трібуватися. Ходімо в ліс, хто за годину наловить більше звірів, той буде правдивий цар.
- Добре, нехай і так буде,- промовив Осел, і з тим розійшлися.
Лев побіг по лісі; бігав, бігав: тут злапав серну, там зайчика, там знов якусь звірину - за годину мав уже щось п’ять чи шість штук. Бере те все і волоче до Осла.
А Осел тим часом що робить? Пішов собі на широку поляну, де сонічко ясно світило, і насеред луки кинувся на землю, ноги геть відкидав, очі зажмурив, язик висолопив на півліктя - сказав би хто: згинув та й згинув. А понад поляною все яструби літають, ворони, кані, сороки, галки, всяка погана птиця. Бачать вони, лежить неживий Осел, та й усі гурмою до нього. Зразу здалека заскакували, а там бачать, що не рушається, то й почали по нім скакати, дзьобати його язик та очі. А Осел нічого, тільки як котра пташина надто близько надлізе, а він клап її зубами або стук її ногою, вб’є та й ховає під себе, та так хитро, що другі й не бачать. Не минула година, а він уже надушив їх з півкопи. Тоді схопився на ноги, як не стреплеться, як не рикне, а птахи всі врозтіч. Осел забрав усю побиту пташню та й несе на те місце, де мали зійтися зі Львом. Приходить, а Лев
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки для дітей, Франко І. Я.», після закриття браузера.