BooksUkraine.com » Поезія » Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко), Вільям Шекспір 📚 - Українською

Читати книгу - "Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко), Вільям Шекспір"

134
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко)" автора Вільям Шекспір. Жанр книги: Поезія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:
ніби море:

На ньому вміститься і човник мій,

Що безмір вод так непомітно оре,

Втопаючи у хвилі штормовій.

Суперник мій іде понад глибини,

Він – корабель високий, наче дім.

А я – на мілині. Хто з нас погине?

Та що там шкоди в човнику малім!

Я знатиму, як прийде мить остання:

Одне і те ж – кохання і конання.

123

Ні, часе, не хвалися, змін нема;

Нові ти зводиш піраміди й вежі,

Щоб здивувати нас, але дарма –

То все старе, лише в новій одежі.

Ми любим, щоб усе було старим,

Бо наші дні короткі; ти, одначе,

На нас пускаєш новизну, як дим,

Щоб затуманилося око зряче.

Реєстрами своїми нас не муч,

Все в них брехня – минувшина й сучасне;

Все робиш поспіхом, нашвидкуруч,

Одне засвічуєш – та інше гасне.

Твоєї не лякаюся коси,

Я правдолюб, а ти брехун єси!

124

Якби любов моя була дитям

Випадку, то, подібно до байстряти,

У бур'янах коло огидних ям

Повинна б з волі часу розквітати.

Вона ж не випадкова – хай ідуть

На неї всі нещастя та знегоди,

Посміхнена погорда, рабська лють,

Жага й злоба принадливої моди,

Розсудливість холодна і стара –

Та не страшні вони моїй любові,

Сама ж вона несхитна, мов гора,

Звелась над примхи часу тимчасові.

Хай це посвідчить часу скоморох,

Що злом прожив, але для блага здох.

129

Безстидства дух у хтивості живе,

А в дії хтивість – що то за потвора! –

Лжесвідчить, убиває, нищить, рве,

На дикощі й падлюцтво завжди хвора.

Її ненавидиш і любиш ти,

Мов довелось наживку проковтнути,

Яку дають, щоб з розуму звести,

Щоб жертва не злякалася отрути.

Летиш за нею, прагнеш те піймать,

Що тягне вже само тебе до згуби,

На пробу – то блаженство й благодать,

А потім – біль, шахрайство ядозубе.

До пекла рай веде, всі йдуть і йдуть,

Ніхто не обминає згубну путь.

137

Сліпа любове, що вчинила ти

З моїми потьмянілими очима?

В красі не можу я краси знайти,

Стає потворність, наче врода зрима.

Причалили хай очі залюбки

В тій гавані, де всім човнам просторо.

Чому на мене ти куєш гачки

Із помилок мого слабкого зору?

Те, що лише моїм було колись,

Тепер належить всім – хіба ж я буду

Кричати – це неправда, подивись,

Як сяє чистотою купа бруду?!

Я бачу: правди в правді вже нема,

Мене поглинула брехні чума.

138

Клянеться мила в правді без упину,

Я бачу – то брехня, та вірю їй,

Коли мене приймає за хлопчину,

Ненавченого в школі життєвій.

Так, юнаком вона мене малює,

Хоч знає, що пройшла моя весна.

Я ж вірю їй, хоч знаю, вірю всує –

Тут з двох сторін панує лож одна.

Моя кохана побрехати рада,

Я рад: за юного беруть мене!

О, то закоханих найбільша вада –

Довір'я неправдиве й показне.

Ми дурим одне одного навзаєм

І наші вади брехнями влещаєм.

144

Є дві любові, мов два духи, в мене –

Два янголи, що борються тихцем;

Дух кращий – то хлоп'я благословенне,

Дух гірший – то жона з хмурним лицем.

Вони обидва володіють мною.

Жадає в образі жіночім зло

Мого святця зробити сатаною,

Затьмарити його сяйне чоло.

Мій добрий дух борониться запекло.

Не знаю, стане чортом він чи ні,

Та знаю, що два янголи – це пекло,

Моя душа – це ж місце їх борні.

Вестиму в сумнівах життя суворе,

Допоки, зло в мені добра не зборе.

146

Душе, навіщо прикрашати прах,

Де ти знайшла притулок на хвилину,

Кувати золотом на хаті дах

І зовні розмальовувати глину?!

Нащо тобі те в'януче майно

Вбирати в пишні розкоші й оздоби,

Коли на нього ждуть уже давно

Його єдині спадкоємці – хроби?!

Душе, дай плоті чахнути! Живи

Лише святим! Купуй собі години

Безсмертні, недосяжні для черви

І відкидай на сміття все, що згине.

Смерть тим живе, що нам серця жере,

Годуйся смертю, і вона помре.

147

Моя любов – гарячка; день при дні

Вона лише наснажує хворобу,

Розпалює жадання маревні,

Бажаючи звести мене до гробу;

Лікує розум мій мою любов,

Та доктор той вже в мене не буває,

Бо тих його суворих настанов

Я не хотів триматись, я – в одчаї;

Бажання – смерть, але не збутись їй,

Бо ліки не дають мені сконати;

Шаленець, я зробився сам не свій

Од правди, що її не хочу знати;

Я вірив: ти і чиста і ясна,

Ти ж – наче пекло, наче ніч, страшна.

151

Любов не знає докорів сумління,

Хоч, звісно, совість – то її дитя.

Облуднице, мої гріхопадіння –

Ява твого гріховного життя. –

Як зрадиш ти, я, наче для відплати,

Розпусті віддаю спрагненну плоть;

їй дозволяє дух тріумфувати,

Являти жизняну й нестримну хоть.

А слова іншого й не прагне тіло,

Ти тілу – нагорода дорога;

Воно готове коло тебе сміло

І падати, й вставати, як слуга.

Любов – вставання й падання без краю,

Я в ній народжуюсь і помираю.

152

Я зраджую тебе, та, клянучись

Мені в любові, зраджуєш ти двічі,

Довір'я й клятву, що в одне зійшлись,

Ламаєш, хай-но одверну я вічі.

Чом я тебе в невірності виню,

Як сам невірним був? Моя кохана,

Я наскрізь бачу всю твою брехню,

Та всі мої присяги – теж омана!

Я клявся, щоб твою пройняти лож,

Твоєю чесністю і добротою,

Я очі закривав на все або ж

Їх змушував тебе вважать святою.

Божився я, що чиста й вірна ти, –

Та це брехня, їй краю не знайти.

1 2
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко), Вільям Шекспір», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко), Вільям Шекспір» жанру - Поезія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко), Вільям Шекспір"