Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Зловісний будильник вивів Елізабет із солодкого сну. Була майже п'яту ранку, прокидатися зовсім не хотілося, але вибору немає.

У неї і зараз у вухах дзвеніло після вчорашньої догани Боса.

На робочому місці залишилася ціла гора нерозібраних паперів, а сьогодні чекала нова партія.

Випробовувати терпіння Боса зовсім не хотілося. Робота престижна, добре оплачувана, тому потрібно постаратися її зберегти.

Вдягнувшись у строгий чорний костюм і зібравши своє пишне руде волосся в акуратний пучок, поплелася працювати.

Незважаючи на ранній час, на вулицях міста було досить багато людей. Всі поспішали у своїх справах, не зважаючи на ранню суєту.

Нова робота знаходилася недалеко від будинку, лише дві зупинки на метро. Що, до речі, теж було великим плюсом. По дорозі забігши до Стар баксу за подвійною кавою попрямувала на своє робоче місце.

На першому поверсі офісної будівлі у всій своїй красі, на повний зріст красувався портрет шефа. І пройти повз, не глянувши було просто неможливо.

До початку нового робочого дня залишалося мало часу, так що, не втрачаючи дорогоцінних хвилин, приступила до справ.

Рівно о восьмій у приймальні з'явився містер Реймс. Вигляд у нього був досить похмурий. Пронісся повз мене навіть «привіт» не сказавши. Ось дупа. Невже  так важко було б зі мною привітатись? Насупилась. Ну і гаразд, обійдусь і без його вітання.

Про звички шефа мене заздалегідь проінструктували. Швидко включивши кавову машину і заваривши за інструкцією його улюблену чорний напій, з тремтячими колінами попрямувала до кабінету.

- Доброго ранку Містер Реймс. Ваша кава.

Той лише махнув мені рукою, мовляв, поставити каву і продовжив копатися у своєму телефоні.

Ну і невіглас. Подумки показавши неввічливий жест зарозумілому гаду, вискочила за двері.

Знову сівши за стіл почала розбирати шквал нової пошти. Сьогодні всі наче мені на зло, вирішили написати начальству. І так, я розбирала не лише робочу, але й особисту пошту. А там повірте, було що почитати.

Та що там, я так не червоніла, навіть коли у шістнадцять Шон Крімор уперше мене поцілував. До того ж, як відомо, всі руді червоніють на раз два.

От і сиджу, читаю пошту зображуючи моркву. Ну і ... не варто заперечувати деякі поради беру і собі на замітку. А що, деякі пані досить красиво завуальовано описували свої побажання застрибнути в ліжко і гаманець до мого боса.

До самої обідньої перерви було досить тихо. А як усім відомо, після затишшя завжди настає буря.

Але те, що творилося в приймальні просто бурею назвати було складно, там був справжнісінький ураган.

І цей ураган мав досить сексуальний вигляд.

Спостерігати з боку як на вигляд мила, гарненька блондинка, в шикарній червоній сукні, намагається подряпати обличчя Боса було досить весело. Ось тільки гад спритно відстрибував, йдучи убік від гострих кігтів фурії. Але треба віддати їй належне. Здаватися та не планувала.

- Ах ти ж мерзенний виродок. Ти як насмілився кинути мене, так ще й у телефонному режимі. Та ким ти себе уявив?

Ого. Ось це пристрасті. Тепер зрозуміло, з ким він так активно листувався, що навіть не знайшов часу на банальний «добрий ранок». Так йому і треба. Ось навіть анітрохи його не шкода. Але все ж таки довелося натиснути кнопку на виклик охорони в приймальню. Як не як, це моя робота. Та й бос з грізним прищуром на мене витріщається. Напевно, помітив, як я посміхалася від карми, що наздогнала його. А це вже недобре.

А красуня не вгамовувалася. Досить таки спритно носилася по приймальні за чоловіком. Навіть незважаючи на свої двадцяти сантиметрові шпильки. Ну… це я, звичайно, перебільшила, але п'ятнадцять там було точно. І ось як вона собі шию ще не звернула? Розуму не прикладу.

- Заспокойся, досить влаштовувати сцену. Я тобі нічого не обіцяв. Ми мали одну ніч, на цьому все. – Гад розвів руки убік, посміхаючись. - Вибач мила, але не зачепила.

Скривилася, помітивши, як блондиночку перекосило від люті. Ох, дарма він це їй сказав. Ох, дарма. Інстинктивно спробувала відсторонитися ближче до дверей, щоб не зачепило від вибуху, а судячи з того, що мадам стала червоною акі киплячий чайник, все до цього і йде. Хоч би встигнути відскочити. Ще не вистачало, щоб мене зачепило ударною хвилею.

- Ах, значить так. Не зачепило? - Блондиночка, перехопивши свою сумочку як бойову зброя, стала на того насуватися. - Я тобі не просто дівка на одну ніч.

З кожним словом блондиниста переходила на ультразвук. Від її крику вуха мимоволі згорталися в трубочку. І була готова, ось-ось накинутись і подряпати очі гаду. І де, чорт забирай носить цю охорону.

І тут треба було цьому гаду привернути до мене увагу.

- Міс Фор. Що сторонні роблять у моєму офісі? Проводьте мадам до виходу.

Видавши свій наказ, зібрався було йти в свій кабінет. А я, я так і завмерла під палаючим поглядом цієї ненормальної. І навіщо він мене так підставив? Сам довів, а мені розбиратися.

Але втекти не встиг, блондиночка виявилася спритнішою.