BooksUkraine.com » Публіцистика » Місто моє розстріляне, Хая Мусман 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто моє розстріляне, Хая Мусман"

124
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Місто моє розстріляне" автора Хая Мусман. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 25
Перейти на сторінку:
тоді стіл присовували впритул до ліжок.

Загалом усі спогади раннього дитинства залиті яскравим сонячним світлом, як ніби увесь час було літо. Зима запам’яталась лише бісеринками інію на стіні біля вікна.

Кухня у нас була спільна з дідусем. У ній стояли два столи. Мій дідусь був дуже побожний і не дозволяв бабусі користуватись спільним столом з моєю мамою, оскільки він підозрював, що ми їмо трефне.

У нас жив великий рудий кіт на прізвисько Кіт. Він мав абсолютно самостійний спосіб життя, приходив, коли хотів, іноді зникав на декілька днів. Ніхто його ніколи не гладив, та й він, мабуть, цього і не потребував. Це був кіт-мисливець, завзятий і щасний мишолов.

У квартирі була сила-силенна мишей. Людей вони не боялись, серед білого дня бігали по кімнаті, а вночі розпочинали галасливу мишачу метушню: хором пищали, щось гризли. Але коли Кіт в домі – було тихо, його одного вони й боялися.

Час від часу мама розпочинала полювання на мишей. Брала декілька банок, перегортала їх догори дном і, поклавши приманку, підпирала паличками. За ніч туди потрапляло до десятка мишей. Батько кидав їх у відро, закривав кришкою. А ранком виносив на вулицю, де знаходився базар, і там випускав. Топити їх ні за що не погоджувався. Мама жартувала, що миші з базару строєм повертались услід за батьком додому.

Кота нашого я боялась і дуже не любила за бридку звичку приносити на кухню вбиту ним мишу. На все життя у мене збереглась нелюбов до всього котячого роду.

* * *

Своїх батьків молодими я не пам’ятаю. Мама народила мене в 32 роки, я була її третьою дитиною, двоє інших померли до мого народження.

Батько був молодший за маму на чотири роки. Високий, помітно сутулий, з добрими карими очима. Не знаю, за якою модою він завжди брив голову наголо і носив маленькі вуса. У нього були понівечені пальці правої руки.

Під час Першої світової війни батько більше двох років провів на фронті в окопах. Про війну він згадував з небажанням і рідко про неї розповідав. Пальці він понівечив собі самострілом.

Йшов 1916 рік. Взвод, у якому служив батько, зайняв оборону в окопах біля католицького кладовища. Одного разу батьку наснився дивний сон, ніби одна з могил розкрилась і з неї вийшла молода вродлива дівчина, одягнута в чорне, з великим хрестом у руках. Вона пройшла окопом, вдивляючись в обличчя солдат, схилилась над моїм батьком і поманила його пальцем. Він піднявся і пішов за нею. Не доходячи до кладовища, він зупинився і сказав їй, що він єврей, а у неї в руках хрест. Вона наказала йому повернутись.

На ранок взвод був піднятий в атаку, живими залишились одиниці. Ось тут батько й вирішив більше не випробовувати долю і прострілив собі руку.

Не знаю, чи усвідомлював він тоді усю злочинність цієї світової бійні, але, безсумнівно, розумів, що гинути за царя-погромника нема чого.

Самостріл був таким очевидним, що батька негайно заарештували. Урятував його випадок. Прокурор був знайомий з його старшим братом Герцлем і припинив справу проти нього.

Батько не був боягузом. Коли до нашого міста підійшов бронепоїзд Петлюри, батько вступив у загін самооборони і бився з бандитами.

З фронту батько повернувся інвалідом. У нього не розтискалися пальці правої руки. Вилікував його фельдшер. У Рівному було три фельдшери і декілька лікарів. Бідні люди лікувались у фельдшерів, візит до них коштував дешево. У них була велика практика і чималі знання. Найбільш шанованим фельдшером був Мосейчук. Про нього розповідали, що траплялось, що він не тільки відмовлявся від гонорару, але й давав гроші хворому на покупку ліків.

Фельдшер порадив батькові постійно носити в руці тугий гумовий м’ячик, який змушував розгинатися скрючені пальці. Цілий рік батько лікував руку у цей спосіб. Поступово він її розробив, і хоча пальці залишились знівеченими, він усе робив правою рукою.

Інвалідності, проте, батько не уникнув. Його контузило на фронті. Грошей на те, щоб лікуватись у лікарів, не було. Польський уряд не вважав себе зобов’язаним лікувати солдатів царської армії. Батько почав глухнути і до тридцяти років остаточно втратив слух. Глухість позбавила його можливості знайти постійну роботу і прирекла нашу родину на бідність. А втім, навколо нас жило багато бідних родин, у яких батьки не були інвалідами.

* * *

На вулиці, де був базар, стояла велика водокачка. Водогону в 20-х роках у місті не було, і всі мешканці носили воду відрами з водокачок. Більш заможні користувались послугами водовозів, їх у місті було багато. На нашій вулиці продавав воду Берл, однорукий єврей середнього віку. У нього була стара, виснажена коняка, запряжена у віз, на якому стояла велика бочка з водою. Коли бочка була повною, Берл не ризикував сідати на передок, боявся, що коняка не потягне.

У нашому дворі Берл з’являвся рідко – клієнтів було мало. До моєї мами він ставився з повагою, сам заносив їй у подарунок відро води. Мама запрошувала його посидіти, перепочити, і Берл залюбки приймав запрошення. Він скромно присідав на краєчок стільця і брався розповідати про своє життя-буття. Людиною він був неписемною, недорікуватою, і коли йому не вистачало слів, щоб висловити свою думку, він говорив «ет», що залежно від інтонації виражало різні почуття: відчай, зневагу, а іноді й надію, що усе якимось чином минеться.

Жив він з матір’ю та сестрою Індою, яка засиділась у дівках. Ми її знали. Це була вродлива дівчина близько 24-х років з густим, чорним, блискучим волоссям і великими мигдалеподібними очима. Інда добре вишивала гладдю, але прогодувати матір і себе своїм рукоділлям вона не могла, Берл був головним годувальником у родині.

Він довго не одружувався, хотів спочатку видати заміж Інду, проте в Польщі нареченим потрібен був посаг, а де Берл міг дістати хоча б декілька сотень злотих на придане для сестри?

Через деякий час Берл, так і не дочекавшись заміжжя сестри, одружився. До своєї дружини він ставився з величезною ніжністю і називав її чомусь «воно». І було в цьому «воно» стільки непідробного обожнювання, красномовнішого деяких любовних заклинань.

Спочатку в родині панував мир і спокій, але потім дружина Берла захотіла купити шафу, і навколо цієї шафи розгорілися пристрасті. Мати і сестра були проти такої непомірної витрати, але молода господиня наполягла на своєму, і шафа була куплена. Перемога її виявилася пірровою, свекруха так і

1 2 3 ... 25
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто моє розстріляне, Хая Мусман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто моє розстріляне, Хая Мусман"