Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мімі зайшла до ванної та поглянула на нього набряклими від сну очима. Її довге чорне волосся скуйовдилось, а великі груди ледь не випинали із нічної сорочки.
— Лью! Що відбувається?
Феннел знову проігнорував її запитання. Кремезний і невисокий, він просто стояв під гарячими струменями, доки вода змочувала густе волосся на грудях, животі й у паху.
— Лью!
Відмахнувшись од неї, він вимкнув душ і взяв рушник.
Але жінка нікуди не пішла. Вона стояла біля ванної і дивилася на Феннела зеленими, повними страху очима з темними колами під ними.
— Дай мені сорочку... та не стій як той клятий бовван!
Він відкинув рушник.
— Що трапилось? Я хочу знати. Лью! Що відбувається?
Феннел відштовхнув Мімі й рушив до кімнати. Прочинив навстіж дверцята шафи, витягнув сорочку, яку відразу ж нап’яв на себе, тоді відшукав штани й нацупив їх. Потім він натягнув чорний светр-водолазку, а також чорну куртку зі шкіряними вставками на ліктях. Рухи його були швидкими й рішучими.
Жінка стояла в дверях і спостерігала.
— Чому ти нічого не кажеш? — Її голос вже зривався на крик. — Що відбувається?
Він на хвилю спинився, зиркнув на неї і скривився. Так, вона його влаштовувала, казав Феннел сам до себе, але жоден чоловік при тямі не назвав би її справжньою кралею. А втім, упродовж чотирьох тижнів він мав притулок на цій її миршавій баржі. Зараз, без тонни штукатурки на обличчі, Мімі нагадувала якесь страховисько. Вона була надто гладка. А від її обвислих грудей Феннела вже просто нудило. Тривога й переляк тільки додавали Мімі віку. Скільки їй років... сорок? Та вона його влаштовувала. Мороні знадобилося чотири тижні, аби відшукати його, але тепер пора давати звідси драпака. За три години чи й менше Феннел навіть не згадає про неї.
— Так, невеликі заморочки, — відказав він. — Нічого страшного. Нема чого хвилюватися. Повертайся у ліжко.
Вона зайшла до кімнати. Баржа трохи хитнулася, коли вітер сколихнув річкові води.
— Чому ти одягаєшся? Що ти...
— Просто стули пельку, гаразд? Я йду.
Мімі змарніла на лиці.
— Ідеш? Чому? Куди ти зібрався?
Чоловік витягнув цигарку з пачки, що лежала на столі. Тепер, після гарячого душу, він почувався добре та впевнено, проте розумів: через Мімі будуть клопоти. У неї дуже розвинений власницький інстинкт. Їй подобалася його брутальна манера кохатися... саме тому вона й тримала його тут. І зараз жінки нелегко буде позбутися.
— Шуруй у ліжко. Ще застудишся, — сказав він, міркуючи: «Та начхати на неї». — Мені треба зателефонувати.
Мімі знала, що Феннел бреше, й міцно вчепилась у його руку.
— Ти не можеш кинути мене! Я робила для тебе все! Ти не можеш піти!
— Ради бога, закрийся! — гарикнув Феннел, відштовхнув жінку вбік та підійшов до телефону. Набираючи номер, він зиркнув на наручний годинник. Час — 3:50. Він чекав і прислухався до рівномірних довгих гудків. Потім у слухавці клацнуло і сонний голос запитав:
— Хто це в біса такий?
— Джейсі? Це Лью.
— А щоб тобі! Я ж спав без задніх ніг!
— Заробиш двадцять фунтів, — повільно й чітко сказав Феннел. — Діставай машину й за двадцять хвилин забери мене біля пабу «Корона» на Кінґз-роуд. За двадцять хвилин, не пізніше.
— Ти здурів? Подивися на годинник! Що за дідько? Нікуди я не поїду. Там же дощ періщить як із відра.
— Двадцять фунтів... за двадцять хвилин, — спокійно повторив Феннел. Він чув у слухавці важке дихання Джейсі та уявляв, як скрипить його жадібний мозок.
— «Корона»?
— Так.
— І на що я підписуюся! Ну гаразд. Я вже одною ногою там.
Феннел поклав слухавку.
— Ти нікуди не підеш! — розпашіле обличчя Мімі вкрилося червоними плямами, а її очі запалахкотіли. — Я не дам тобі піти!
Чоловік не зважав на коханку і, квапливо підійшовши до туалетного столика, висунув шухляду й почав витягувати предмети першої необхідності, які там зберігалися: безпечну бритву, тюбик крему для гоління, що його можна наносити без помазка, зубну щітку, три пачки цигарок «Плеєрз» і гребінець. Усі свої пожитки він сховав у кишеню куртки.
Мімі знову вчепилася чоловікові в руку.
— Я ж усе робила для тебе! — зарепетувала вона. — Ти ж зек! Обідранець! Та без мене ти б ґиґнув із голоду!
Феннел відштовхнув жінку та підійшов до полички над фальшивим каміном, де стояла електроплита. Дістав великий китайський запарник. Щойно він торкнувся чайника, як жінка кинулася вперед, намагаючись відібрати посудину. Її погляд оскаженів, а довге чорне волосся вкрило обличчя, перетворюючи Мімі на якусь божевільну відьму.
— Прибери лаписька! — крикнула вона.
Злі вогники у вицвілих зелених очах Феннела мали б попередити Мімі, але жінка надто гарячково намагалася завадити йому оволодіти її заощадженнями.
— Не нервуйся, Мімі, — сказав він. — Я мушу взяти ці гроші. Але потім поверну їх тобі... обіцяю.
— Ні!
Скоцюрбивши пальці, вона дряпнула його по обличчю, водночас зачепивши лівою рукою запарник. Феннел відвів голову назад, а тоді люто вдарив жінку в щелепу. Сила удару відкинула її назад. Мімі впала. Її очі закотились, а голова глухо вдарилась об підлогу. Пальці жінки відпустили запарник — той гепнувся і розбився на друзки. Гроші висипались додолу.
Феннел відсунув убік гору срібла й підібрав маленький згорток десятифунтових купюр. На непритомну жінку він навіть не глянув. Сховавши гроші в кишеню штанів, він забрав свій кийок і вийшов на палубу. Тридцять днів із Мімі здалися Феннелу крейдяними рисочками на дошці, які він щойно витер.
Періщив лютий дощ, а вітер ще й батожив обличчя. Феннел кілька секунд постояв, розглядаючи набережну, — звикав до темряви. Жодного руху навкруги. «Доведеться ризикнути», — подумав він і помчав по сходнях до берега. Він спустився, заховався в темному закутку й прислухався. І знову не почув нічого тривожного. Стиснувши пальцями кийок, він тихо почав скрадатися вздовж стіни у напрямку далеких сходів, що вели нагору.
Йому каюк, якщо Джейсі спізниться. Спершу переслідувачам доведеться зупинити кровотечу: інакше тип, який дістав поранення в шию, зійде кров’ю — наче недорізане порося. Тоді вони зателефонують Мороні й повідомлять про невдачу. Мороні хутенько надішле сюди ще чотирьох чи п’ятьох горлорізів. Феннел прикинув, що має десь півгодинки спокою — точно не більше.
Та йому можна було не хвилюватися. Дійшовши до темного пабу «Корона», Феннел
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стерв'ятник - птах терплячий», після закриття браузера.