Читати книгу - "Спецназ"

Якщо будь-який військовий підрозділ зазнає поразки в битві через незнання противника, командир і його начальник штабу не мають права посилатися на те, що вони не були цілковито інформовані про ворога. Найголовніше завдання для кожного командира і його начальника штабу - не чекаючи поки інформація звідкись надійде, вони повинні організувати свої власні джерела інформації про супротивника і сповістити свої власні сили і свої вищі штаби про будь-яку виявлену небезпеку.

Спецназ є однією з форм Радянської військової розвідки, яка займає місце десь між дослідженням і збором інформації.

Це ім'я дане ударним групам розвідки, в якому об'єднані елементи шпигунства, тероризму та великої частки партизанських операцій. У самому терміні приховані різні види людей: таємні агенти, набрані Радянською військовою розвідкою серед іноземців для шпигунства і терористичних операцій; професійні загони, що складаються з найкращих спортсменів держави, і загони створені зі звичайних, але ретельно відібраних і добре тренованих солдатів. Чим вищий рівень штабу, тим більше в його розпорядженні спецназівських одиниць і більше професіоналів у загонах спецназу.

Термін «спецназ» складається з частин слів «спеціальне призначення». Назва обрана добре. Спецназ відрізняється від інших форм розвідки тим, що не тільки шукає і виявляє важливі ворожі цілі, але, в більшості випадків, атакує і руйнує їх.

У спецназу довга історія, в якій були періоди успіху й періоди спаду. Після Другої світової війни спецназ був у занепаді, але після середини 1950-х почалася нова ера в історії цієї організації у зв'язку з новим розвитком на заході тактичних ядерних озброєнь. Цей розвиток створив для Радянської Армії, яка завжди готується і до цього часу готова до «визвольних» війн на чужій території, практично нездоланну перешкоду. Радянська стратегія не могла продовжувати колишню лінію, не знайшовши способів усунути Західну тактичну ядерну зброю з дороги радянських військ без перетворення, в той же час, ворожої території в ядерну пустелю.

Зруйнування тактичної ядерної зброї, що робила Радянську агресію неможливою або марною, могло бути виконане тільки в тому випадку, коли всі або, принаймні, більшість ядерних тактичних установок противника були б відомі. Але це, само по собі, було значною проблемою. Дуже легко сховати тактичні ракети, літаки і ядерну артилерію і, замість розгортання справжніх ракет і гармат, ворог може розгорнути макети, відволікаючи, таким чином, увагу радянської розвідки й оберігаючи справжні тактичні ядерні озброєння таким маскуванням.

Тому радянське вище командування було змушене розробляти засоби визначення, які могли б допомогти добратися до ворожої зброї якомога ближче, і в кожному окремому випадку дати точну відповідь на питання справжня вона чи ні. Але навіть якщо значна кількість ядерних батарей були б виявлені в потрібний час, це не вирішило б проблему. У той час, поки розвідувальні донесення передаються в штаби, поки аналізується отримана інформація і поки готується відповідна команда для проведення акції, ця батарея може змінити позицію в будь-який час. Тому ця служба має бути створена так, щоб вона була в стані розвідувати, виявити і негайно зруйнувати знайдену ядерну зброю в разі війни або негайно перед її початком.

Спецназ був і залишається саме цим інструментом, що дозволяє командним офіцерам на армійському рівні і вище негайно встановити, де знаходиться найбільш небезпечна зброя противника і знищити її на місці.

Чи можливо для спецназу встановити місце знаходження і зруйнувати кожну з виявлених ядерних установок противника? Звичайно ні. Ну і як же вирішувати цю проблему? Дуже просто. Спецназ повинен докласти всіх зусиль для виявлення та знищення ядерної зброї противника. Ядерні сили становлять ніби зуби держави і їх треба вибити при першому ж ударі, по можливості, краще перед початком битви. А якщо виявляється неможливим вибити всі зуби при першому ударі, то далі бити треба не тільки по зубах, але й по мозку і нервовій системі держави.

Коли ми кажемо про «мозок», ми маємо на увазі найбільш важливих державних діячів і політиків. У цьому сенсі лідери опозиційних партій, так само як і лідери керівної партії, розглядаються як досить важливі кандидати на знищення. Просто опозиція є запасним мозком держави, і було б нерозумно знищити головну систему, що діє і приймає рішення, без залучення в акцію резервної системи. Кажучи це, ми розуміємо, наприклад, головних військових лідерів і політичних вождів, очільників Церкви і профспілок і взагалі всіх людей, які можуть у критичний момент звернутися до нації і яких нація добре знає.

Під «нервовою системою» держави ми маємо на увазі головні центри і лінії урядових і військових комунікацій, комерційні комунікаційні компанії, включаючи головні радіостанції і телевізійні студії.

Звичайно, зараз зруйнувати мозок, нервову систему і зуби було б навряд чи можливим, але одночасний удар по всіх трьох найбільш важливих органах може, на думку радянських лідерів, значною мірою послабити можливості нації до дії в разі війни, особливо в її початковій, найбільш критичній стадії. Частина ракет буде зруйнована, а інші не зможуть злетіти через те, що нікому буде дати відповідну команду, або через те, що команда не прийшла в потрібний час по зруйнованих комунікаціях.

Маючи в себе таку організацію, як спецназ, і перевіривши їх можливості в численних операціях, радянське вище командування прийшло до висновку, що спецназ може з успіхом бути використаний не тільки проти тактичних, а й також проти стратегічних ядерних установок: баз підводних човнів, складів зброї, авіаційних баз і ракетних пускових шахт.

Вони зрозуміли також, що спецназ може бути використаний проти серця і кровоносних судин держави, тобто його джерел і розподільників енергії - силових станцій, трансформаторних станцій та ліній електропередач, так само як і проти газо- і нафтопроводів, насосних станцій, заводів нафтопереробки. Виведення з ладу навіть кількох важливих електростанцій противника може поставити останнього в катастрофічне становище. Не тільки не буде світла: зупиняться заводи, ліфти припинять працювати, холодильні установки стануть марними, виявиться, що лікарні в більшості своїй не зможуть функціонувати, кров, що міститься в холодильниках, почне гнити, насосні станції і потяги зупиняться, комп'ютери не зможуть працювати.

Навіть цей короткий список приводить до висновку, що радянська військова розвідка (ГРУ) і її складова - спецназ - є чимось більшим, ніж «очі й вуха Радянської Армії». Як спеціальний підрозділ ГРУ, спецназ призначений для дій під час війни і в найближчі дні та години перед тим як вона почнеться. Але спецназ не простоює і в мирний час. Мені іноді кажуть: «якщо ми