Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вгадав…
— Ненажера… — буркнула з посмішкою молодиця. Виклала перед грубкою дрова, щедро зачерпнула з горшка густої, ще теплої з вечора каші і висипала у дерев’яні ночви. — Не трісни…
Бровко лиш облизався. Мовляв, ти лиш дай, а за інше не турбуйся, мої клопоти.
Вітер наче навмисно вичікував, даючи час молодій господині впоратися з ранковою працею… Завивав стиха в комині, сіпав раз-по-раз за край стріхи. Гуркотів чимось на оборі. І лише по тому, як Марічка присіла на призьбі, окидаючи поглядом подвір’я, вирішив, що годі зволікати, і дмухнув на всі груди. Вмить перетворюючи легку прохолоду на пекучий мороз.
А той і радий. Засміявся, пустотливо протинаючи наскрізь легку кожушину, і як знахабнілий гульвіса на досвітках, зовсім не жартома запустив крижані пальці у спітнілу пазуху. Молодичка аж здригнулася від того дотику і тісніше загорнула поли. Воно б то вже можна і до хати ховатися, та хотілося ще трохи посидіти. Нічим не переймаючись, та ні про що не думаючи. Зрештою, зима Богом на те й дається людям, аби мали змогу бодай трохи перепочити.
Та довго висидіти не вдалося. Окрім холоднечі, яка підсилювалася з кожною хвилиною, сніг, — і той що кружляв у повітрі, і той що вже примостився на спочинок, — звився у повітря, миттю стужавів, враз замінившись із лагідного котика на колючого їжака, і ушкварив такого гоцака, що аж шибки задзеленчали під його підборами. Жалячи в обличчя та по руках, немов кропивою хльоскав.
— А бодай тобі… Як не сіль в оці, то скабка в п’ятці… — зітхнула Марічка, проте до хати не пішла.
— Не заважай… — пояснила псові, що крутився попід ноги і не розумів, чому господиня мерзне на порозі, а не сховається до теплої хати. — Бачиш, що діється? А як воно на кілька днів затягне? Не сидіти ж сиднем в чотирьох стінах.
Молодиця уже поквапом, надто неприємно стало надворі, збігала кілька разів у клуню і вгомонилася аж як посеред світлиці на долівці виріс чималий стіжок неочищеного гороху та квасолі. Найкраща робота для зимової днини. І руки є чим зайняти, і світла не потребує, і їжа — як би що. Та й горить сухе фасолиння яскраво, святково. Якщо не затуляти грубку, то й свічку палити не доведеться. Від полум’я буде в кімнаті видно.
— Ну, начебто нічого не забула… — завмерла на мить у дверях. Потім скуйовдила долонею псу загривок. — Пильнуй, Бровку… Як притисне не на жарт, пущу на ніч до сіней.
Пес задоволено буцнув лобатою головою в живіт господині, мовляв, та йди вже… Мені такий морозець, то лиш приємність. Блохи виздихають…
Метелиця тим часом ще дужче розгулялася. Біла пелена, що відгородила хутір від решти світу, вже не переминалася навколо загорожі, а перебралася через тин і зробилася ще щільнішою. Навіть стодола та хлів, які стояли заледве в двадцяти кроках від хати, тепер бовваніли темними, невиразними плямами, дедалі щільніше вкутуючись у снігову шубу.
— Спаси, Боже, тих хто в дорозі… — перехрестилася Марічка і зайшла в хату.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.