Читати книгу - "Знову твоя, Катя Кірініна"

Протягом свого дорослого життя, я ставила собі одне й те саме питання: як зрозуміти, що ти ненавидиш людину? Які мають бути передумови, до такого сірого почуття, як ненависть?

Сьогодні, сидячи на своїй кухні у гарній сукні, за столом, на якому накрита вечеря при свічках, я думала лише про те, чи ненавиджу я зараз свого чоловіка? Як можна бути настільки наївною, щоб вирішити, що якийсь особливий день чи свято, змусить його перестати думати про себе і подумати про наше особисте життя?

Годину тому він написав, що це ж Ліга Чемпіонів, і всі його хлопці з ним, а ось їхні дружини відпустили без скандалу, не те, що я, набралася нахабства і дорікаю йому в чомусь. Не хотіла ще більше породжувати конфлікт і говорити йому, що з його компанії тільки один хлопець одружений, та й його дружина на восьмому місяці вагітності, звичайно їм зараз не до романтики.

Але ми були вільними на цей вечір, я відправила доньку до батьків, приготувала його улюблене м'ясо, купила вина та його улюблений торт. Та я навіть мереживну білизну одягла, тільки щоб він був щасливий. Але Сергію, мабуть, було недостатньо.

– Юлю, це безглузде свято придумали для того, щоб одні могли витратити гроші, а інші заробити, не переймайся. Завтра посидимо і вип'ємо вина, - говорив Сергій, одночасно замовляючи своє улюблене пиво у барі, а я готова була розплакатися від його байдужості.

Чоловік завжди був не романтиком, для нього купити дівчині квіти, вже було подвигом, не те щоб її здивувати, і хоча б вчасно прийти додому, без банки пива.

Так склалося, що наш побут залишав бажати кращого, але я була впевнена, що ми живемо як усі. Сергій із самого початку нашого спільного життя, був добрим, і зручним. Він не напружував, завжди приносив хороші гроші, донька була від нього без розуму, адже він постійно з нею бавився. Ми жили нормально, але це незрозуміле почуття у районі сонячного сплетіння, не давало мені спокою, що це не те життя, яке б я собі хотіла.

Останнім часом чоловік був вічно чимось незадоволений: влаштовував скандали на рівному місці та тицяв носом, що я чогось не роблю. Посиденьки за пивом із друзями, стали все частіше, а сімейні походи в парк, зводилися до того, що у нашого тата ніколи не було часу.

Мене пригнічувало все це життя, але зізнатися йому, або комусь, враховуючи себе, що він поганий чоловік – було страшно.

Мені майже тридцять років, я не настільки смілива, щоб міняти якийсь штрих у своєму житті. Одна частина моїх подруг у розлученні, що змушує їх перебувати в активному пошуку для гостроти відчуттів. Інша частина - самотні жінки, які шукають хоча б когось, хто зміг би заповнити другу частину ліжка у спальні. Я ж, пишалася тим, що маю сім'ю, ще більше пишалася цим моя мама, вона постійно повторювала, що добре, що не одна і добре, що не в розлученні. Я вірила в її настрій і швидко приміряла ці слова на себе.

Досхочу наплакавшись, допила першу пляшку вина і потяглася за другою. Який чудовий вечір, коли можна перенести свої проблеми на алкоголь і не думати зайвий раз, що десь на перехресті життя, я звернула не туди. Робити більше нічого, і я зайшла у свій обліковий запис соціальної мережі, щоб безцільно витратити час, прокручуючи стрічку новин.

Зізнаюся, це чистої води мазохізм, адже багато хто, як належить, виставили підтвердження свого ідеального життя, тобто на кожній картинці були квіти та підпис «Спасибі коханому за свято».

Настрій став ще паршивішим, коли у своєї однокласниці, з якою ми бачилися багато років тому, я побачила сто одну троянду і щасливі обличчя дівчини та її чоловіка.