Читати книгу - "Знову твоя, Катя Кірініна"

У душі, кожна жінка мріє про таке фото, і кожна із ще більшою жагою мріє, щоб це фото, побачили усі в окрузі та позаздрили.

Так ми влаштовані. Я лайкнула фотографію і з тугою на душі. Вирішила все ж таки піти спати та спробувати забути цей самотній вечір, як страшний сон. Завтра все буде, як завжди, і Сергій зможе реабілітуватися, приготувавши на сніданок сирники, які вміє у нашій сім'ї робити лише він.

Оновлюючи черговий раз сторінку, побачила повідомлення, і яка ж була несподіванка, коли користувач, який надіслав це повідомлення, був таким давно забутим. Людиною, яка була моєю першою любов'ю і так само, стала тим, хто розбив моє серце. Це уже смішно, а тоді, майже десять років тому, мені здавалося, що подібного не зможу пережити і оплакуватиму наші стосунки до кінця своїх днів.

«Привіт. Ти така ж красива, як я запам'ятав».

Запам'ятав... а чи запам'ятав ти, як розбив мені серце і пішов геть? Так треба заспокоїтись. Відчуваю, як важко дихати від емоцій, хоча це міг бути цілком алкоголь. Скільки я випила? Майже дві пляшки? Так, це все алкогольне сп'яніння, плюс злість на чоловіка, помножена на несподіванку. Добре, яка до біса різниця, чим викликані мої емоції? Відповім йому.

– «Вітаю! Ти такий же підлабузник, яким був у школі», - відправила і раптом стало соромно, виходить, що я думала про нього, згадувала?

Блін, не варто було так швидко відповідати, та ще й так банально, хоч його повідомлення було взагалі банальщиною, у чистому вигляді, але сумніваюся, що він дуже заморочувався.

Не встигаю додумати своїх найглибших п'яних думок, як замість відповіді, приходить пісня. Не думала, що в нашому віці ще таким страждають, але назва та виконавець, кажуть самі за себе.

Колись, цю саму пісню я відправила йому, у тому далекому житті, у тому коханні та відданості.

«Спитай моє серце, з ким хоче воно заспівати…» так, я була романтичною у своїй юності, нічого не скажеш. Зайвий раз підтверджує той факт, що в школі була по вуха в нього закохана, і небо, здавалося, могло звалитися, тільки від його байдужості.

Звичайно, небо не впало, але той біль, що я відчувала багато років тому, пережити б знову не хотіла.

– «Гарна пісня», - друкую і сама собі дивуюсь. Навіщо я взагалі з ним спілкуюсь?

– «Ти колись мені її співала, у тебе був гарний голос і закохані очі. Я сумую за ними».