Читати книгу - "Сумую за тобою. Як пережити біль розставання, відновити стосунки та відпустити минуле, Ілсе Санд"

Розділ 1. Знайдіть мужність визнати проблеми в стосунках

Навіть якщо стосунки втратили гармонійність, і це бентежить вас, однаково може спливти багато часу, перш ніж ви вирішите, що варто щось із цим робити. Можливо, вам бракує правильних засобів, або ж ви спантеличені хибними думками, які заважають вам узятися до справи.

Либонь ви вдаєтеся до одного з перелічених нижче виправдань.

  Виправдання й відповіді

1. Якби інша людина була в цьому зацікавлена, вона б сама зі мною зв’язалася.

2. Вочевидь, ця людина на мене зла.

3. Мені варто було зробити це дуже давно. А тепер уже надто пізно.

4. Якщо я плазуватиму перед цією людиною, це буде проявом слабкості.

5. Якщо зроблю перший крок, а мене відштовхнуть, я шкодуватиму, що про­явив ініціативу, і це мене засмучуватиме.

6. Ця особа відверто сказала мені, що не хоче більше зі мною спілкуватися.

7. У цій ситуації найбільш розумним буде, якщо інша людина все ініціюватиме.

8. Якщо інша людина не хоче зі мною спілкуватися, мені до того діла немає. Це для мене байдуже.

Можливо, ви впізнаєте одне чи декілька з цих пояснень, або вдаєтеся до інших.

Ось відповіді до цих виправдань:

1. Якби інша людина була в цьому зацікавлена, вона б сама зі мною зв’язалася.

Певно, існує безліч причин, із яких вона не взяла ініціативу в свої руки.

Можливо, ця людина боїться, що ви сердитеся на неї? Можливо, вона щось не так зрозуміла? Можливо, ви образили її, самі того не усвідомлюючи? Можливо, вона чекає на ваш перший крок?

Тому варто спитати себе, чому ви не отримуєте звісток від цієї особи.

2. Вочевидь, ця людина на мене зла.

Це цілком вірогідно. Ймовірно, ви також сердитеся на неї. Ваша зустріч зможе пом’якшити злість — принаймні, ви зможете з’ясувати непорозуміння, і це полегшить стан обох.

3. Мені варто було зробити це дуже давно. А тепер уже надто пізно.

Не існує жодних часових обмежень. Допоки думки та почуття щодо іншої особи посідають важливе місце у вашій свідомості, є привід працювати над стосунками та підтримувати зв’язок.

4. Якщо я плазуватиму перед цією людиною — це буде проявом слабкості.

Бути динамічним та підприємливим — це прояв сили. Ба більше, мужність полягає в тому, щоб продемонструвати свою вразливість і зробити конструктивну спробу полагодити те, що розбито — або, принаймні, взяти на себе ініціативу правильно поставити фінальну крапку. Якщо ви зможете подолати гордощі й першим зробити крок назустріч — це буде ознакою внутрішньої сили.

5. Якщо зроблю перший крок, а мене відштовхнуть, я шкодуватиму, що проявив ініціативу, і це мене засмучуватиме.

Можна запобігти смутку ще до того, як робити перший крок, — просто вирішіть, як ви реагуватимете, якщо отримаєте відкоша. Либонь можна просто сказати собі «гарна спроба» й поплескати себе по спині за вияв сміливості, гнучкості й наполегливості. Також можна домовитися з другом, який зуміє вислухати й підтримати вас, якщо ця спроба виявиться невдалою.

6. Ця особа відверто сказала мені, що не хоче більше зі мною спілкуватися.

Звісно, ви можете погодитися й поважати вибір цієї людини — принаймні, деякий час. Та якщо ви дали спокій інший особі вже доволі давно, може, варто перевірити, чи її відмова досі актуальна? Можливо, ви зумієте запропонувати щось нове, що примусить іншу особу змінити свою думку?

Також цілком можливо, що інша особа пішла від вас, охоплена негативними емоціями, наче дитина, що тікає й кричить: «Я ніколи не повернуся!» — хоча насправді, глибоко в душі, вона бажає, щоб ви її наздогнали й зупинили.

Якщо пощастить умовити іншу особу бодай на одну зустріч, можливо, вам вдасться порозумітися, і ви обоє зможете побудувати нову довіру й відкритість. Навіть якщо відновити стосунки не вдасться, ця зустріч матиме велике значення для вашого душевного спокою в майбутньому.

7. У цій ситуації найбільш розумним буде, якщо інша людина візьме ініціативу на себе.

Обирайте не те, що розумно, а те, що можливо. Звісно, можна сказати, що найбільш розумним буде, якщо особа, яка розірвала зв’язок, ініціюватиме його поновлення. А якщо йдеться про стосунки між батьком та дорослою дитиною, найбільш природним і розумним було б, якби батько спробував налагодити контакт з дитиною, а не навпаки. Та якщо ми проігноруємо те, що здається правильним і розумним, а натомість зосередимось на тому, як досягти найкращих результатів, з’явиться інша картина. Успіху можна досягти тоді, коли психологічно сильніша та гнучкіша людина погоджується почати наводити мости і за потреби проходить увесь шлях тими мостами, щоб зустрітися з іншою особою на її полі.

Іноді трапляється так, що саме молодша — і найбільш постраждала — людина має достатньо психічних ресурсів та мудрості, щоб бути гнучкою й почати наводити мости. Якщо наполягатимемо, щоб першою на контакт виходила старша особа або ініціатор розриву, ми залишимося ні з чим.

Якщо ви надто наполягатимете на тому, щоб усе було правильно й розумно, можете проґавити шанси й можливості відкритися. Навіть у гармонійних стосунках часто трапляються несправедливі й нерозумні речі. Корисно розуміти, що світ не завжди справедливий, адже ви зможете дозволити собі бути щед­рим навіть тоді, коли шанси отримати таке саме ставлення у відповідь — мінімальні.

8. Якщо інша людина не хоче зі мною спілкуватися, мені до того діла немає. Це для мене неважливо.

Ця людина може важити для вас більше, ніж ви вважаєте.

Нам властиво применшувати або й спростовувати важливість людини, яка нас відкинула. Краще вже забути про неї та думати про щось інше. Проте викинути щось із голови за командою — справа непроста. Ціна за спробу притлумити спогади, думки й почуття до людини, яка колись була вам важлива, може виявитися дуже високою — ви можете поплатитися власною енергією та життєвою силою.

Важливих людей — або тих, хто колись мав для нас вагу, — ми завжди маємо при собі. Цілком імовірно, що подумки ви можете «почути» старого друга з минулого — з критикою, або ж з порадою.

Ось вам декілька прикладів:

Іноді я вагаюся перед ухваленням рішення — так трапляється; і в такі моменти, коли я за кермом — перед очима постає померлий батько, тоді я одразу ж розумію, що саме він би мені порадив. Генрік, 59 років.

Мій колишній чоловік не припиняв сердитися на мене навіть через багато років після розлучення. Ми так до пуття й не помирилися. Зараз я нечасто про нього думаю; проте іноді, коли з кимось конфліктую, він наче притискає своє обличчя до мого й сичить: «Ти думаєш лише про себе!» Анна, 40 років.

Важливі для нас люди — або ті, що