Читати книгу - "Наше озеро, OlenaSloth"

І ось в руках вже є перший елемент конструкції. Зраділи друзі, таке враження ніби сама доля була на їхньому боці. Емоції переповнювали, вони жартували і посміхались вже щасливі від зробленої роботи. Та розслаблятись не було коли. Час йшов невпинно, а ще треба було завершити почате.

Вони швидко чкурнули до найближчої верби. Красуня розпустила довгі коси, котрі тихо погойдувались від легенького вітерцю. Від такої гармонії спокій заповнював увесь простір навкруги. Звіряткам навіть не довелося лізти на дерево. На березі вже лежало багато зломлених гілочок, котрі чудово підходили для в’язання. Назбирали їх спочатку до великої купи, потім відібрали найкращі і взялися до роботи.

Жабеня почав майструвати.

Він керував роботою своїх помічників, а сам виконував найважчі завдання. Із найтовстішої гілочки зробив міцне кільце. Далі до нього ніби прив’язував інші, вже тоненькі вміло переплітаючи їх між собою. Робота йшла хоч і не швидко, проте невпинно. Черепашка і карасик відбирали потрібні гілочки і подавали головному ініціатору.

Своїми тонкими пальчиками зеленоокий вміло працював з матеріалом. Так завзято творив, що не помічав часу. Адже діло рухалось, ось вже і вдалося прив’язати зроблену конструкцію до березової гілки. Все виглядало міцно і відповідало первозданній задумці. Та час егоїстично ні на кого не звертає уваги. Сонячний диск почав опускатись за небокрай, наче в останнє розмальовуючи небо переливом червоного і оранжевого кольорів. Краса для очей, як чарівний фон для захопливих подій.

Залишався останній етап – додати пірця рогозу. На щастя його було вдосталь. Зовсім поруч ріс майже острівець, котрий дозволяв швидко підібрати потрібний матеріал. Тваринки назбирали листочків та почали протягувати їх поміж вербових гілочок. Так із майже сита утворилась гарна зелена корзинка.

Малі інженери були дуже задоволені. Все вдалось так як і хотілось. А разом майструвати виявилось ще й цікаво. Вони багато сміялись та жартували, не відчуваючи втоми. Та ще й така справа чекала попереду.

А справа вже дійсно чекала. Срібний місяць величаво викотився посеред неба, а розсипані поруч зірочки миготіли, мелодійно підспівуючи своєму господарю. Тиха гладь води, як чарівне дзеркало відбивало блискучий диск, до котрого вела невелика розпорошена доріжка.

- Я під водою плаваю найкраще. То ж думаю, мені і плисти першим, - сказав карасик.

Його товариші переглянулись, та сказати у відповідь не було чого. І справді риба плавала у воді швидше та вправніше за всіх.

- Добре, - відповіла черепашка і в цей момент жабеня схвально покачав головою, - Бери нашого ківшика і хватай цей відблиск. Як зачерпнеш тримай міцно в руках. А ми вже за тобою підпливемо, щоб хоч на мить глянути на нашу здобич.

Чекати вже більше було нічого і друзі взялися до роботи. Карасик вхопив змайстрованого ковша і вправно пірнув під воду. Друзі за ним. Здавалось ось ось і можна буде глянути на те срібне сяйво. Роздивитись його красу та може, навіть, розгадати ту магію, котра манить до себе приковуючи замріяні погляди. В тонкощах встигнути роздивитись місяць, адже може такої нагоди може більше і не трапитись.

Рішучими рухами рибка підпливла посеред озера, тримаючи конструкцію над собою. Сміливо зачерпуючи воду, карасик винирнув і швидко опустив плавники допоки вода не встигла просочитись крізь дрібні щілини. Їх старанна праця виправдалась і вода справді довго трималась у напівсфері зеленого переплетіння. Проте розчарування такою різкою і холодною хвилею накрило, що тваринка навіть не помітила успіху від змайстрованої конструкції. Адже у воді не було нічого.

Другим швидко дістався жабчик, котрий з великою цікавістю зазирнув до ковша.

- Нічого не бачу, - констатував він.

А карасик від даремної витівки навіть не зміг вимовити а ні слова.

Останньою прибула черепаха. Вона зпершу навіть не помітила пусті рибині очі. Швидко погляну у воду і буквально повторила слова головного ініціатора. Карасик мовчки передав ковша жабеняті, та ледве стримуючи сльози промовив:

- Все дарма, - він різко повернувся і поплив в сторону свого дому.

Стало зрозуміло, вони залишились удвох.

- Я не здамся, - рішуче сказав жабеня.

Вони подивились навкруги. Місяць все так же світив над головами, і вже здавалось насміхався над малечею внизу. А відблиск на воді зрадливо перемістися далі центру озера. Жабчик вхопив довгу ручку ковша і поплив в його сторону. Черепаха віддано за ним.

Та друга спроба закінчилась безрезультатно. Все повторилось ідентично. В зачерпнутій воді не було нічого, навіть маленького шматочка того омріяного місяця. За цим відбулась третя спроба із таким же закінченням.

- В мене більше немає сил, - хватаючи повітря мовила черепаха, - Я страшенно втомилась і більше не можу тобі допомагати. Вибач.

Вона повернулась, щоб спокійно поплисти додому і наостанок сказала:

- Якщо тобі вдасться я буду страшенно за тебе рада. Роздивись його як слід, - вона посміхнулась, помахала лапкою і розчинилась у темряві.

Головний ініціатор не збирався лишати спроб здійснити свою мрію. Він щоразу намагався зрозуміти що робить не так. Обчислював потрібний кут, під яким краще винирнути. Вираховував місце, де місяць плавав у воді. Навіть хотів прилаштувати ще довшу ручку до ковша, щоб дістати якомога далі. А потім швидко підтягнути той відблиск до себе. Та щоб не робив зелений інженер в нього не виходило. Вся ніч марних спроб, а вхопити так і не вийшло.

Місяць вже почав розчинятися у світлому небі. На його зміну все яскравіше виринало сонце і наступав добрий теплий ранок. Сонячні промінчики затуляли зіроньки і наповнювали озеро життям. Тварини прокидались, щоб знову взятись за буденні справи. Світ повертався до звичного темпу.

Цього ранку прокинулись невиспаний карасик та черепаха. Вони були розчаровані своїм уловом. Проте кортіло дізнатись, а що вийшло у жабеняти. Може все-таки йому вдалося вхопити відблиск, та розгадати його чари. Цікавість дуже швидко взяла верх і вони майже одночасно прибули до жабеняти.