Читати книгу - "Наше озеро, OlenaSloth"

Той сидів на березі і біля нього лежав їх змайстрований ківш.

- Тобі вдалося? – спитав карасик.

Жабчик негативно похитав головою.

- Я все намагався визначити що не так. До самого ранку не полишав спроб, кожного разу змінюючи план дій. Та результат залишався таким же. Може в цього ковша ручка надто коротка… Відблиск місяця постійно тікав, як і моя мрія віддалялась від мене.

Він важко зітхнув і похилив голову.

- Не засмучуйся, - підбадьорювала його черепашка, - Ми гарно провели час і твій винахід все ж залишився із нами. Може в тебе з’явиться ідея ще десь його застосувати. І там вже все вийде.

В цей час з-за очерету вийшла чапля. Вона із цікавістю дивилась на малих звіряток, котрі обговорювали незвичну тему:

- Доброго дня. Вибачте, що ненароком підслухала, але дозвольте запитати, що саме ви хотіли зробити?

Жабчик підвівся на лапи і почав свою розповідь. Він етап за етапом переказав вчорашній день. Як виник задум, як вони майстрували ковша, а потім як полювали за відблиском.

- Місяць у вашому болоті? – здивовано перепитала чапля.

- У нас озеро, при чому дуже гарне, - різко відповів карасик та прижмурив очі, дивлячись на пернату.

- Добре, у вашому озері, - спокійно поправила себе чапля і подивилась на конструкцію ковша, - Я гадаю, щоб втілити таку ідею в життя треба щось більше ніж ківш. Може підйомний кран чи екскаватор би допоміг. Та хоча не знаю і цього б було замало.

- В нас тут такого немає, - відповів карасик.

- А що це? - швидко запитало жабеня.

- Так. Що б допомогло? – доповнила черепаха.

- Такі інженерні гіганти, що можуть навіть русло річок міняти. Вони величезні, складні, зроблені із металу. Надто голосні для мене, я їх облітаю подалі. Та бачила у великій річці. Там тварини майструють неймовірні, чудернацькі речі.

Звірята із явною цікавістю слухали розповідь пернатої незнайомки. Вони точно вперше чули про такі конструкції і механізми. Та цікавість жабеняти була найбільшою.

- Розкажіть більше про ті гіганти і де їх можна побачити?

- Я бачу ви ніколи не подорожували далі від свого берега. Та якщо відійти не так же і багато можна побачити велику річку. Її береги надзвичайно широкі, течія могутня, а тварин, що живуть не перерахувати. Там такі дива можна знайти, що ті конструкції здадуться вже чимось буденним.

Миттю настрій жабеняти перемінився від смутку до радості. Ніби нічна невдача була не ось тільки що, а колись давно. Очі наповнювались новою ідеєю і він сказав:

- Покажіть мені де та річка.

- Проходиш повз оцього острова рогозу і далі йдеш прямо по ньому. Навіть нікуди звертати не треба. Ти прудкий, гадаю якщо з ранку вийдеш, то вже до вечора зможеш дістатися берегу великої ріки.

- Дякую. Ви навіть не розумієте як мені допомогли, - усміхаючись відповіло жабеня.

Після цього чапля попрощалась і далі продовжила задумливо бродити по березі озера.

- Тобі справді цікава ця розповідь чаплі? Може вона все вигадала, - спитав карасик свого друга.

- Може вона і вигадала, та мені страшенно цікаво. А якщо я не піду туди, то ніколи не перевірю чи правду вона казала.

- Так, - підтримала розмову черепашка, - Десь там далеко можуть бути неймовірні дива.

- Та якщо я і піду. то лише завтра. Адже зараз я страшенно хочу спати, - жабеня позіхнув, його очі вже дійсно були напівзаплющені.

Він швидко попрощався із своїми друзями і спокійно пішов додому. Недоспана ніч давалася в знаки і відпочинок був просто необхідним.

Черепаха із карасиком поглядом проводили свого товариша, а далі вирушили бавитись у теплій весняній воді.  Одні сонячні дні вже на повну увійшли в силу. Плескатись у яскравих промінчиках одне задоволення. Навіть буденні справи та труднощі в такій благодаті здаються не такими складними і тяжкими. Попереду ціле літо чудесних днів. Коли привітний ранок наче добрим поцілунком пробуджує свіжим вітерцем. А духмяний вечір дбайливо заколихує до спокійного сну. Приємно проводити час в такій атмосфері.

Лише сплетений ківш так і залишився самотньо лежати на березі озера.

Харків, 08.07.2024